Сечові біомаркери можуть неінвазивно оцінювати діабетичну хворобу нирок

• Три біомаркери в сечі можуть використовуватися для неінвазивної оцінки стану канальців і інтерстицію при діабетичній хворобі нирок (ДХН).
• Вищі рівні епідермального фактора росту (EGF) у сечі асоціювалися з нижчим ризиком прогресування хвороби.

Певні сечові біомаркери можуть неінвазивно оцінювати стан нирок у пацієнтів із ДХН та допомагати визначати ризик прогресування хронічної хвороби нирок (ХХН).

Для діабетичної хвороби нирок, яка є причиною приблизно половини випадків ХХН, ми вважаємо, що можуть існувати способи прогнозувати або краще оцінювати ризик погіршення стану нирок у пацієнтів,

— зазначила доктор Сара Дж. Шраубен (Sarah J. Schrauben), доцент медицини Госпіталю Університету Пенсильванії.

Шраубен та колеги з CKD Biomarkers Consortium прагнули глибше зрозуміти роль сечових біомаркерів у оцінюванні стану нирок. Було проведено дослідження типу case-cohort із залученням 898 пацієнтів у рамках Chronic Renal Insufficiency Cohort (CRIC), які мали цукровий діабет та швидкість клубочкової фільтрації (eGFR) нижче 60 мл/хв/1,73 м².

Серед них 599 осіб, у яких були наявні зразки сечі протягом року після включення до дослідження, були випадковим чином відібрані для аналізу сечових білків. У дослідження включали пацієнтів із прогресуванням ХХН — розвитком термінальної стадії ниркової недостатності або зниженням eGFR на ≥40% від вихідного рівня.

Тривалість спостереження становила в середньому 7,35 року. Дослідники зосередили увагу на біомаркерах, пов’язаних із тубулоінтерстиціальним запаленням та функцією нирок, зокрема:

• MCP-1 (monocyte chemoattractant protein-1),
• KIM-1 (kidney injury molecule-1),
• α1-мікроглобулін,
• EGF (epidermal growth factor),
• уромодулін.

Результати показали, що MCP-1, KIM-1 та EGF можуть бути використані для неінвазивної оцінки стану канальців та інтерстицію у пацієнтів із ДХН і ХХН.

• Вищі рівні KIM-1 та MCP-1 у сечі були пов’язані з підвищеним ризиком прогресування ХХН.
• Вищі рівні EGF у сечі були асоційовані з нижчим ризиком прогресування.

Для кожного дворазового збільшення співвідношення KIM-1/креатинін у сечі ризик прогресування ХХН зростав на 16% (HR = 1,16; 95% ДІ, 1,05–1,29).

Пацієнти з найвищим квартилем KIM-1/креатинін та MCP-1/креатинін мали вищі ризики:

• HR = 1,71 (95% ДІ, 1,15–2,55) для KIM-1,
• HR = 1,65 (95% ДІ, 1,1–2,47) для MCP-1.

Для кожного дворазового збільшення співвідношення EGF/креатинін ризик прогресування знижувався на 19% (HR = 0,81; 95% ДІ, 0,71–0,93).

Пацієнти з найвищим квартилем EGF/креатинін мали 43% зниження ризику прогресування у порівнянні з найнижчим квартилем (HR = 0,57; 95% ДІ, 0,4–0,81).

На думку авторів, ці біомаркери мають значний потенціал для інтеграції в клінічні прогностичні моделі та персоналізовані стратегії лікування. Необхідні подальші дослідження для валідації цих маркерів у різних популяціях та оцінки їх змін у відповідь на різні види терапії.

Вважаю, що ці маркери можна інтегрувати в клінічні моделі ризику або навіть використовувати у персоналізованих стратегіях лікування,

— підсумувала Шраубен.

ДЖЕРЕЛО: healio