Хронічна хвороба нирок. Як зменшити шкірний свербіж

Асоційований із хронічною хворобою нирок (ХХН) шкірний свербіж (ШС) уражає до 60% пацієнтів, які проходять процедуру гемодіалізу. 

А у 20–40% пацієнтів тяжкість порушення коливається між помірним і тяжким ступенем з вираженою інтенсивністю та схильністю до генералізації симптому. Якість життя пацієнтів суттєво погіршується внаслідок порушення сну. Крім того, хронічний свербіж істотно підвищує частоту смертельних випадків внаслідок інфекційно ускладненого перебігу ХХН. Малоефективність лікування системними антигістамінними препаратами та накопичення нових даних внаслідок бурхливого розвитку молекулярної діагностики підштовхнуло дослідників до перегляду сталих поглядів на патофізіологію порушення. Найбільш зрозумілою наразі є імунна гіпотеза та дисбаланс ендогенної опіоїдної системи. Згідно із сучасними даними щодо ендогенної опіоїдної системи, опіоїдні рецептори КОR-типу знаходяться в периферичних нервових волокнах та додатково експресуються  гладкими імунними клітинами. Активація КОR-рецепторів зменшує виділення прозапальних та сенсибілізуючих факторів, зокрема простагландинів та цитокинів, що зменшує відчуття болю та шкірного свербежу. Попереднє дослідження KALM-1 дало обнадійливі результати щодо зменшення вираженості симптому свербежу у пацієнтів із ХХН у разі застосування новітнього агоніста КОR-рецепторів препарату дифелікефаліну (Mathur V.S. et al., 2015). Однак питання безпеки препарату залишилося дискусійним. Зважаючи на периферичну обмеженість дії дифелікефаліну, яка запобігає виникненню побічних ефектів опіоїдів центрального генезу, зокрема дисфорії, галюцинацій, седативного ефекту, група дослідників на чолі зі Стівеном Фішбейном (Fishbane S. et al. 2020), віцепрезидентом Об’єднання центрів проведення гемодіалізу Northwell Health, м. Нью Йорк, США, довели безпеку та підвищення якості життя пацієнтів із ХНН при застосуванні дифелікефаліну ( NCT03422653). Результати опубліковані у вересневому номері журналу «New England Journal of Medicine» (Медичний журнал Нової англії).

Результати

До дослідження було залучено 378 пацієнтів, розподілених на дві групи: інтервенційну та контрольну.  Інтенсивність ШС оцінювали за допомогою кількісної шкали інтенсивності ШС (WI-NRS) (Phan N.Q. et al., 2012). Виявлено зменшення інтенсивності ШС у половини пацієнтів інтервенційної групи порівняно із контрольною групою: 51,9 та 30,9% відповідно. Впродовж 12 тиж оцінка інтенсивності ШС за тією ж шкалою зменшилася на три пункти у 49,1% пацієнтів інтервенційної групи та 27,9% у пацієнтів контрольної групи (р<0,001). За допомогою рекомендованих опитувальників, дослідники зазначили більш виражену клінічну відповідь на препарат в інтервенційній групі порівняно із контрольною через 12 тиж після початку симптоматичного лікування: 37,1 та 17,9% відповідно (р˂0,001). Однак частота небажаних явищ, переважно з боку шлунково-кишкового тракту, була більшою у групі дифелікефаліну.

Таким чином, на основі отриманих результатів очевидно, що необхідне масштабне дослідження з метою стандартизації призначення симптоматичного засобу для покращення якості життя пацієнтів із тяжкою хронічною патологією нирок.

Оригінал: NEJM