Етіологія цукрового діабету 1-го типу: сучасний науковий погляд

Цукровий діабет 1-го типу (ЦД1) — це хронічне аутоімунне захворювання, що характеризується селективною деструкцією β-клітин острівців Лангерганса підшлункової залози, зумовленою дисрегуляцією імунної відповіді. Внаслідок цього відбувається абсолютний дефіцит інсуліну, що потребує екзогенної інсулінотерапії. Захворювання зазвичай маніфестує у дитячому та юнацькому віці, хоча може розвиватися і у дорослих пацієнтів.

Генетична схильність

Генетичні фактори відіграють важливу роль у патогенезі ЦД1. Поліморфізми генів головного комплексу гістосумісності (HLA) класу II (особливо HLA-DR3, HLA-DR4, DQ8) асоціюються з підвищеним ризиком розвитку захворювання. Однак, лише близько 10-15% осіб з наявністю цих генетичних маркерів розвивають ЦД1, що вказує на необхідність впливу додаткових факторів. Крім того, встановлено асоціацію між ЦД1 та варіантами генів PTPN22, INS та CTLA-4, які відіграють роль у модуляції імунної відповіді та толерантності до β-клітин.

Аутоімунні механізми

Основним патогенетичним механізмом є аутоімунна деструкція β-клітин, медійована CD4⁺ та CD8⁺ Т-лімфоцитами, макрофагами та природними кілерами. Автоантитіла до глутаматдекарбоксилази (GADA), тирозинфосфатази (IA-2A), інсуліну (IAA) та транспортеру цинку ZnT8 є ранніми біомаркерами захворювання та можуть бути виявлені задовго до клінічної маніфестації. Доведено, що тригером для активації автоімунного процесу може слугувати молекулярна мімікрія вірусних антигенів з антигенами β-клітин, що запускає перехресну імунну відповідь.

Фактори навколишнього середовища

Екзогенні тригери, такі як вірусні інфекції (ентеровіруси, ротавірус, SARS-CoV-2), зміни мікробіому кишечника та дефіцит вітаміну D, можуть модулювати імунну відповідь та сприяти запуску аутоімунного процесу.

• Вірусні інфекції: найбільш дослідженими є ентеровіруси (вірус Коксакі B), які можуть індукувати апоптоз β-клітин через активацію Toll-подібних рецепторів (TLR) та продукцію прозапальних цитокінів, таких як IFN-α.
• Мікробіом кишечника: зміни у складі мікробіому можуть впливати на імунну толерантність. Наприклад, зменшення кількості Bacteroides та збільшення Firmicutes у дітей з генетичним ризиком ЦД1 корелює з порушенням регуляції імунної системи.
• Дефіцит вітаміну D: вітамін D модулює імунну відповідь, впливаючи на регуляторні Т-клітини. Його недостатність асоціюється з підвищеним ризиком автоімунних захворювань, зокрема ЦД1.

Перегляньте запис:

Скринінг та діагностика

Зважаючи на високий ризик для осіб з обтяженим сімейним анамнезом, доцільним є проведення скринінгу на наявність аутоантитіл та визначення рівня С-пептиду.

• Система ступеневої класифікації:
  • Стадія 1: наявність одного або більше аутоантитіл без дисглікемії.
  • Стадія 2: дисглікемія без клінічних симптомів.
  • Стадія 3: клінічно маніфестований ЦД1 з характерною симптоматикою (поліурія, полідипсія, кетоз).

Висновки

ЦД1 є мультифакторіальним захворюванням, у розвитку якого взаємодіють генетичні, імунологічні та зовнішні фактори. Подальше вивчення механізмів аутоімунної деструкції β-клітин, ролі вірусних інфекцій, мікробіому та імуномодулюючих чинників може сприяти розробці нових стратегій профілактики, раннього виявлення та персоналізованої терапії.

ДЖЕРЕЛО: Breakthrough T1D

На платформі Accemedin багато цікавого! Аби не пропустити — підписуйтесь на наші сторінки! Facebook. Telegram. Viber. Instagram.