Навіть годинна прогулянка на тиждень знижує ризик цукрового діабету

Виконання будь-якого рівня фізичної активності у вільний час знижує ризик розвитку нейропатії та нефропатії у людей з діабетом 2 типу з однієї п'ятої до однієї третини, хоча вплив на ретинопатію є слабшим, показує когортне дослідження, проведене у Великій Британії.

Дослідження, засноване на даних понад 18 000 учасників з британського Біобанку, свідчить про те, що мінімальний рівень активності, який знижує ризик розвитку нейропатії та нефропатії, може бути еквівалентний менш ніж 1,5 години ходьби на тиждень.

Рекомендуємо долучитись до вебінару «Незвична комбінація — очевидна перевага та ефективність» про найсучасніші комбінації препаратів для лікування цукрового діабету.

Результати дослідження є «обнадійливими й заспокійливими як для лікарів, так і для пацієнтів», — сказав провідний автор Фредерік Крістенсен (Frederik P.B. Kristensen), магістр, аспірант кафедри клінічної епідеміології Орхуського університету, Данія, в інтерв'ю Medscape Medical News.

«Наші результати є особливо багатообіцяючими для нейропатії, оскільки в цей час не існує лікування, що модифікує перебіг хвороби, а профілактичні стратегії є обмеженими».

Крістенсен підкреслив, що «більшість досліджень діабету зосереджені на смертності від усіх причин та макросудинних ускладнень. У поточному дослідженні ми також виявили таку ж закономірність для мікросудинних ускладнень: Навіть невеликі обсяги фізичної активності позитивно впливають на стан вашого здоров'я».

Мінімальний рівень активності, який вони визначили, за його словами, також є «досяжною» метою «для більшості пацієнтів з діабетом 2 типу».

Крістенсен додав, що дослідження було обмеженим через виключення осіб з обмеженою рухливістю та тих, хто проживає у тимчасовому житлі або будинках для людей похилого віку.

Він зазначив, що для визначення залежності «доза-відповідь» між загальною, а не лише вільним часом, активністю — в ідеалі об'єктивно виміряною — та ризиком розвитку мікросудинних ускладнень необхідні проспективні дослідження.

Вплив фізичних вправ на мікросудинні ускладнення при ЦД 2 був невизначеним

Автори вказують, що мікросудинні ускладнення — такі як ураження нервів (нейропатія), проблеми з нирками (нефропатія) та ускладнення з очима (ретинопатія) — виникають у понад 50% людей з діабетом 2 типу і мають суттєвий вплив на якість життя, на додаток до впливу макросудинних ускладнень (таких як серцево-судинні захворювання), інвалідності та смертності.

Хоча фізична активність вважається «наріжним каменем» у багатофакторному лікуванні діабету 2 типу через її позитивний вплив на метаболічні фактори ризику», її вплив на мікросудинні ускладнення є «невизначеним», а докази обмежені та «суперечливі».

Тому дослідники вирішили вивчити залежність «доза-відповідь», включаючи мінімальний ефективний рівень, між фізичною активністю у вільний час і нейропатією, нефропатією та ретинопатією.

Вони провели когортне дослідження осіб у віці 37-82 років з Біобанку Великобританії, які мали діабет 2 типу, виявлений за допомогою алгоритму Іствуда та/або A1c ≥ 48 ммоль/моль (6,5%).

Особи з діабетом 1-го типу або гестаційним діабетом були виключені, так само як і особи з серйозними інвалідизуючими соматичними розладами, нейродегенеративними захворюваннями та психічними розладами, серед інших.

Фізична активність у вільний час визначалася на основі самозвіту респондентів про частоту, тривалість і типи фізичної активності, а потім об'єдналися для розрахунку загальної фізичної активності у вільний час у годинах на тиждень.

Використовуючи рекомендації Американської діабетичної асоціації/Всесвітньої організації охорони здоров'я щодо 150-300 хвилин помірної та інтенсивної фізичної активності у вільний час на тиждень, дослідники визначили рекомендований рівень помірної активності у 150 хвилин (що еквівалентно 2,5 години або 7,5 годин фізичної активності на тиждень).

Загалом до аналізу було включено 18 092 особи з діабетом 2 типу, з яких 37% становили жінки. Середній вік становив 60 років.

Десять відсотків учасників не займалися фізичною активністю у вільний час, 38% виконували навантаження нижче порогу помірної активності, 20% виконували навантаження на рекомендованому рівні, а 32% були більш активними.

Серед тих, хто не займався фізичною активністю, було більше жінок, вони були молодші, мали вищий індекс маси тіла та вищий середній рівень A1c, а також мали більш несприятливий соціально-демографічний та поведінковий профіль.

Протягом середнього періоду спостереження 12,1 року у 3,7% учасників було діагностовано нейропатію, 10,2% — нефропатію та 11,7% — ретинопатію, що становить 3,5, 9,8 та 11,4 випадку на 1000 людино-років відповідно.

Дослідники виявили, що будь-який рівень фізичної активності асоціюється з приблизним зниженням ризику розвитку нейропатії та нефропатії.

Багатофакторний аналіз показав, що порівняно з відсутністю фізичної активності, активність нижче рекомендованого рівня була пов'язана зі скоригованим відношенням ризиків для нейропатії 0,71, тоді як  для активності на рекомендованому рівні становила 0,73, а для активності вище рекомендованого рівня — 0,67.

Скориговане співвідношення ризику для нефропатії порівняно з відсутністю фізичної активності становить 0,79 для активності нижче рекомендованого рівня, 0,80 для активності на рекомендованому рівні та 0,80 для активності вище рекомендованого рівня.

Однак зв'язок між фізичною активністю та ретинопатією був слабшим: скориговане співвідношення ризику становило 0,91, 0,91 та 0,98 для активності нижче, на рівні та вище рекомендованого рівня відповідно.

Дослідники припускають, що цей слабкий зв'язок може бути зумовлений відмінностями в етіології різних форм мікросудинних ускладнень.

Вони зазначають, що гіперглікемія є ключовим фактором розвитку ретинопатії, тоді як інші метаболічні фактори ризику, такі як ожиріння, інсулінорезистентність, запалення, дисліпідемія та гіпертензія, відіграють певну роль у розвитку нейропатії та нефропатії.

Асоціації також були менш вираженими у жінок.

Крістенсен сказав, що це «важлива сфера, яка потребує вирішення».

«Хоча були виявлені різні показники між чоловіками і жінками щодо захворюваності на діабет 2 типу, метаболічних факторів ризику, ускладнень, а також початку і дотримання терапії, — продовжив він, — точні механізми залишаються незрозумілими. Ми потребуємо подальшого розуміння статевих відмінностей у регуляції метаболізму, а також матеріальних умов життя, соціальних і психологічних факторів та доступу до охорони здоров'я, які можуть впливати на ризик ускладнень».

Крістенсен додав: «Статеві відмінності можуть бути присутніми в більшій кількості сфер, ніж ми знаємо».

ДЖЕРЕЛО: https://www.medscape.com