Хвороба Паркінсона: лікування у разі тремору спокою

Низькочастотний тремор спокою (4–5 Гц), який належить до пізніх дискінезій, — провідний симптом хвороби Паркінсона (ХП) та вторинного симптоматичного паркінсонізму.

Крім того, пізні дискінезії відзначають у пацієнтів із синдромами «паркінсонізм–плюс», які супроводжують відмінну від ХП неврологічну патологію та спадкові нейродегенеративні захворювання, зокрема хвороби Вільсона та Галлервордена — Шпатца. До головних чинників виникнення тремору спокою відносять вторинні ускладнення від застосування протипаркінсонічних засобів, перш за все препаратів леводопи. Наразі відомо декілька підходів до лікування за наявності тремору спокою. Попередні дослідження свідчать про високу ефективність у лікуванні пізніх дискінезій шляхом глибокої стимуляції таламуса. Але висока вартість хірургічного методу значно обмежує його застосування. Серед фармацевтичних засобів з метою корекції тремору спокою чинними клінічними настановами рекомендовано застосування дофамінергічних та/або холінолітичних препаратів. Однак наявні складнощі фармакологічної корекції пізніх дискінезій пов’язані з тяжкістю вторинних побічних ефектів від лікування препаратами леводопи та внаслідок цього — рефрактерністю тремору до подальшого лікування. Це спричинило дослідження ефективності та безпеки сучасного неерголінового агоніста адренорецепторів праміпексолу у лікуванні рефрактерних пізніх дискінезій у пацієнтів із ХП. Рандомізоване дослідження проведено групою німецьких дослідників з Університету міста Мюнхен та міста Марбург, Німеччина. Результати опубліковані у журналі «Neurology, Neurosurgery&Psychiatry» (Неврологія, нейрохірургія та психіатрія).

Методи та результати

До рандомізованого подвійного плацебо-контрольованого сліпого дослідження було залучено 84 пацієнти із ХП, ускладненою рефрактерним до лікування тремором спокою. В інтервенційній групі оцінювали ефективність клінічної відповіді шляхом титрування дози праміпексолу впродовж 7 тиж із подальшим підтримувальним лікуванням упродовж наступних 4 тиж. За первинну кінцеву точку дослідження визначено зміни інтенсивності тремору спокою у періоди включення за кількістю оцінювання за шкалами. Вторинними кінцевими точками зазначили різницю інтенсивності тремору спокою пацієнтів інтервенційної та контрольної групи у відсотках, глибину хвильової активності моторної зони кори головного мозку на електроенцефалограмі (ЕЕГ) та  визначення якості життя пацієнтів за опитувальниками. Отримані результати порівнювали з контрольною групою. У результаті аналізу результатів отримано:

• За Уніфікованою рейтинговою шкалою оцінки хвороби Паркінсона (UPDRS) відмінність інтенсивності тремору спокою між пацієнтами інтервенційної та контрольної групою становила 4,4 бала (95% довірчий інтервал (ДІ) −6,2…−2,5, р˂0,0001).
• В інтервенційній групі інтенсивність тремору виявилася на 34,7% меншою за таку в контрольній групі.
• Результати вимірювання хвильової активності моторної зони шляхом проведення ЕЕГ патологічної активності кори головного мозку виявилися меншими на 15,2%  в інтервенційній групі порівняно з контрольною (95% ДІ −21,4…−9, p<0,0001).
• Був визначений дозозалежний лікувальний ефект праміпексолу. Терапевтична доза препарату становила 4,1 мг/добу.
• Серед небажаних явищ спостерігалася втомлюваність, наслідки пригнічення центральної нервової системи, нудота, біль у животі.

Висновки

Таким чином, праміпексол має клінічну ефективність у лікуванні у разі рефрактерного тремору спокою у пацієнтів із нейродегенеративними станами.

Оригінал: DOI