Чому біологічна зброя стала зручним інструментом пропаганди

З 2014 року яких тільки нісенітниць не вигадувала російська пропаганда: розіп’ятий хлопчик, убивство снігурів, українські сатаністи-неонацисти-бандерівці. Попри всю абсурдність, така пропаганда працює. Але вона має один суттєвий недолік: її можна перевірити в декілька кліків. Інша справа — це повідомлення ЗМІ про секретні біолабораторії, що розробляють бойових комарів. Як тут перевірити, якщо вони секретні? Сьогодні з’ясовуємо, чому біострашилки стали зручним інструментом пропаганди, чи використовували їх раніше і скільки гусей треба мобілізувати, щоб вже у вересні святкувати перемогу.

Біологічну зброю починали використовувати ще задовго до того, як з’явився цей термін. Одна з перших письмових згадок була задокументована в XIV столітті свідком подій нотаріусом Габріелем де Мюссі. Цей рукопис зараз зберігається в бібліотеці Вроцлавського університету і описує події 1346 року. Італієць перебував на Кримському півострові під час облоги Кафи військом Золотої Орди. Після спалаху чуми у монгольському війську хан Джанібек наказує перекидати тіла жертв через стіни Кафи. Мюссі пише: «Татари розуміли, що у них немає надії на порятунок і втратили інтерес до облоги. Але вони наказали покласти трупи в катапульти та кинути в місто те, що здавалося горами мертвих, і християни не могли ні сховатися, ні втекти від них. І невдовзі гнилі трупи забруднили повітря й отруїли воду, а сморід був настільки непереборним, що навряд чи один із кількох тисяч міг утекти від залишків татарської армії»¹. Нотаріус робить висновок, що така військова стратегія сприяла поширенню епідемії не лише на Кримському півострові, а й в Італії, куди втікали купці. І припускає, що саме цей випадок дав початок епідемії Чорної смерті в Європі, яка, за різними підрахунками, забрала життя від 30% до 60% населення Європи. 

Зараження колодязів осаджуваних міст трупами та нечистотами, змішування вина з кров’ю хворих проказою для продажу ворогам, стрільба слиною заражених собак — це все перші спроби розпочати використовувати збудники небезпечних захворювань з військовою метою. Після закічення епохи Середньовіччя і з удосконаленням військової справи, здавалося б, застосування такої неконтрольованої зброї має відійти на другий план. Проте людина не полишала спроб підкорити цю небезпечну стихію: у 1763 році для завоювання Північної Америки британці роздали корінним жителям ковдри із госпіталю, де лікувались заражені віспою. Пізніше серед жителів і справді почався спалах хвороби. А в 1797 році Наполеон наказав затопити рівнини навколо італійського Мантуї, щоб спричинити спалах малярії. 

Ефективність жодної з цих військових стратегій не була доведена. Епідемія віспи, хоч і забрала величезну кількість життів, могла бути викликана контактами корінних жителів з поселенцями. Малярія виникає тільки від укусу комара, зараженого малярійним плазмодієм. Трагедія в Кафі, зважаючи на складну епідеміологію чуми, могла бути спричинена не одноразовою атакою, а поширенням хвороби природним шляхом в умовах антисанітарії міста в облозі².

З розвитком науки люди почали розуміти, які збудники викликають хвороби і як вони поширюються. Це дало новий поштовх до відродження ідеї застосування біологічної зброї. Німецька армія першою застосувала біологічну зброю масового ураження під час Першої світової війни. Вони намагалися заразити тварин та корми тварин, щоб викликати продовольчу кризу, проте їхні атаки були невеликих масштабів і не мали особливого успіху. Після війни, коли ще не було встановлено надійного миру, вони продовжили досліджувати можливість використання такої зброї та спровокували схожі настрої в інших європейських країнах³.

Найбільше захопила ця ідея Японію. Японські науковці розгорнули широкомасштабну розробку біологічної зброї, яку пізніше під час Другої світової війни застосували проти Китаю. Ще у 1930 вони почали дослідження у Токійській військовій медичній школі під керівництвом радикального націоналіста Широ Ісії. У 1939 році японці намагались спочатку легально, а потім і нелегально дістати вірус жовтої лихоманки з Інституту Рокфеллера у Нью-Йорку. А вже після початку Другої світової Широ Ісія очолив японську програму створення біологічної зброї, в якій брало участь близько п’яти тисяч науковців у 26 центрах по всій країні. Під час експериментів у кожному з таких центрів щорічно гинуло до 600 в’язнів, на яких випробовували ефективність зараження різними збудниками та спостерігали за перебігом хвороби. За час своєї злочинної діяльності Ісія випробував 25 збудників захворювання на ув’язнених та навіть цивільному населенні, яке ні про що не підозрювало. Японська армія отруювала тисячі китайських колодязів для вивчення спалахів холери та тифу. Японські літаки скидали заражених чумою бліх, деякі поширені ними епідемії тривали роками, проте такі військові операції важко було назвати успішними. Японських військових належно не екіпірували і не повідомляли про реальну небезпеку. Так, у військовій операції в Чанті загинуло 10 тисяч людей, з яких дві тисячі були японцями. Це ще раз підтвердило неконтрольованість такого виду зброї, і її польові випробування японці згорнули у 1942 році⁴.

Після закінчення Другої світової настав період взаємних звинувачень країн у використанні біологічної зброї. Під час Корейської війни (1950-1953) Радянський Союз, Китай та Північна Корея звинуватили США у використанні агентів біологічної війни проти Північної Кореї. США визнали, що вони мають можливість виробляти таку зброю, хоч і заперечували, що застосовували її. Китайці стверджували, що Сполучені Штати викликали епідемію холери в Гонконзі у 1961 році. У 1964 радянська газета «Правда» публікує матеріали, в яких США звинувачують в застосуванні біологічної зброї проти цивільного населення Колумбії та Болівії. У 1969 Єгипет звинувачує імперіалістичні країни в епідемії холери в Іраку².

Як наслідок, у 1972 році була розроблена «Конвенція про заборону розробки, виробництва та накопичення запасів біологічної та токсичної зброї та її знищення», проте крапку в історії біологічної зброї вона так і не поставила.

Інтроверт у світі зброї

Ви комфортно почуваєтесь у великих компаніях? Чи, можливо, вам приємніше спілкуватися сам на сам, коли немає ризику загубитись у чужих діалогах і можна дивитись в очі співбесіднику? Якщо на останнє питання ви відповіли ствердно — вітаю, ви пройшли тест «Яка ви зброя?», і у світі зброї ви — біологічна. Попри численні невдачі у масовому знищенні людей, біологічна зброя зарекомендувала себе як хороша прицільна зброя для поодиноких вбивств. Наприклад, у вересні 2001 у Нью-Йорку було надіслано кілька листів урядовцям та журналістам зі словами «Смерть у Америці. Смерть Ізраїлю. Аллах великий». Листи були заражені спорами сибірської виразки, якою заразились 22 людини, п’ятеро з них померли. Після розслідування цей штам був простежений до лабораторії армії США в Форт-Детрік, але винні залишаються невідомими¹⁰.

Чому біологічна зброя — не найкращий варіант для війни?

Для масового знищення ворогів така зброя підходить погано. Насамперед вона надто некерована і може бути небезпечною не лише для ворогів, а й для власної армії. Розробити інфекційні агенти проти якогось конкретного народу неможливо. Ми не настільки різні, як комусь хотілося б, тому операції з застосуванням такого виду зброї вимагають високого рівня захисту власних бійців і за найменшої помилки можуть принести навіть більше шкоди, ніж користі. Японці в Другій світовій війні стали яскравою ілюстрацією, якою неконтрольованою може стати біологічна зброя. 

Незворотність дії теж є чималою проблемою, адже війни ведуть найчастіше для завоювання нових територій, а кому потрібні території, які доведеться десятиліттями очищати від зараження? Так, шотландський острів Грюйнард був визнаний безпечним аж через 48 років після випробування на ньому сибірської виразки як виду біологічної зброї⁵. 

Крім того, дістати такі небезпечні зразки досить проблематично, хоча й можливо. Так, релігійна секта, заснована в штаті Орегон індійським містиком на ім’я Чандра Мохан Раджніш, тепер більш відомим як Ошо, відкривала не лише чакри, а й біолабораторії на території свого поселення. Вони змогли дістати та культивувати бактерію сальмонелу, яка викликає харчові отруєння. Прихильники Ошо у 1984 році намагалися захопити владу в сусідньому місті, й перед виборами отруїли салати сальмонелою у місцевих закладах харчування. Їхньою метою було отримати більшість голосів для свого кандидата за рахунок того, що виборці опонента просто не зможуть проголосувати через отруєння. Як наслідок, 751 людина отруїлась сальмонелою, але виграти вибори так і не вдалось⁶. 

Також відомий випадок, коли радикально налаштований лаборант намагався отримати з Американської колекції культур та тканин бактерію, що спричиняє чуму. Щоправда, йому це не вдалось, бо він мав необачність написати скаргу, що процедура отримання численних дозволів займає надто багато часу, і цим викликав підозри⁷. Отримати зразки з колекції культур — цілий квест, насамперед бюрократичний, де від тебе вимагають ліцензії, дозволи, гарантії безпечного транспортування, також запит може перевірятись на державному рівні, якщо йдеться про небезпечні культури.

Навіть за умови, що вам вдалось дістати зразки, слід бути впевненим, що це саме інвазивні штами. Також потрібно культивувати їх в достатній кількості для атаки, правильно їх зберігати та транспортувати. Японська секта Аум Сінрікьо зазнала нищівної поразки в спробі застосувати спори сибірської виразки в будівлі Камейдо у Токіо. Члени секти дістали ослаблений штам Bacillus anthracis, який застосовують для ветеринарної вакцинації худоби, а аерозолі, які вони розпилювали, мали низьку концентрацію спор. Спосіб розпилення також був неефективним. І навіть ті спори, які могли стати небезпечними, були інактивовані сонячним світлом⁸. Біологічна зброя значно капризніша, ніж класична. Крім того, вона діє не миттєво, і потрібен час, щоб дочекатись її результатів, якщо вони взагалі будуть. 

Історія показала, що традиційні засоби, такі як вогнепальна зброя, ракетні системи та хімічна зброя, виявилися більш ефективними в реальних бойових умовах. І біологічна зброя, а точніше — сам факт її загрози, перетворюється з військового інструменту в інструмент політичний.  

Паніка: на старт, увага, руш! Чому біологічна зброя стала зручною страшилкою пропаганди 

Слухаючи російські новини про бойових комарів та заражених гусей, виникає питання, з якою метою вони вкидають такий відвертий абсурд в ефір. Знайти відповідь знову допомагає історія.

Не так давно загроза біологічної зброї була ефективним політичним інструментом. Звинувачення у розробці біологічної зброї, незалежно від правдивості, використовувались сторонами, які ворогують, для виправдання власних дій. Так, наприклад, за даними британського звіту розвідки, перед Другою світовою німецькі таємні агенти проводили експерименти з поширення безпечних штамів мікроорганізмів у паризькому метро. Припускалось, що так перевіряють ефективність інфікування. І хоча не було достатньо вагомих доказів для таких звинувачень, вони могли зіграти роль для впровадження британських досліджень сибірської виразки в Портон-Даун і на острові Грюйнард³. Крім того, підозра в розробці біологічної зброї та зброї масового ураженя стала офіційною причиною вторгнення США в Ірак у 2003 році⁹.

Звинувачення ворога у розробці такої зброї може бути дієвим для політичного тиску, але не в сучасній російсько-українській війні. У випадку зі США рішення про застосування військової сили проти Іраку підтримали 45 держав світу, а спроба російської сторони виставити Україну країною-терористом викликає переважно насмішки. Ніхто не сприймає загрозу тренованих комарів серйозно. Ну, майже ніхто…

Така російська пропаганда орієнтована перш за все на внутрішню аудиторію, а в Росії вона не надто критична до новин. Для чого це потрібно? 

Маніпуляція страхом. Ідея використання біологічної зброї може створювати паніку та тривожність серед громадськості, навіть якщо реальна загроза використання її не така велика. Пропагандисти можуть сприймати цей метод як ефективний спосіб контролювати інших, адже наляканими людьми легше керувати.

Розпалювання конфлікту та дегуманізація ворога. Така дезінформація також служить зручним способом розпалювання конфлікту та прищеплення ненависті. Показуючи українців як небезпечних та недоброчесних ворогів, які готові використовувати заборонені та жорстокі методи, можна підвищити підтримку військових дій навіть серед невойовничо налаштованих громадян.

Зміщення фокусу. Загроза використання біологічної зброї може відвертати увагу від інших проблем або непопулярних дій держави. Пропагандисти можуть активно використовувати цей метод, щоб змусити людей думати про вигадані загрози замість реальних проблем, з якими стикається суспільство.

Можливість введення жорсткіших заходів безпеки. Страх перед невідомою потужною загрозою може дозволити вводити «заходи безпеки», які обмежують особисті свободи людини з мінімальним ризиком наштовхнутись на супротив зі сторони громадськості. Яка тут свобода слова чи право на особисту думку, якщо насувається армія заражених гусей? 

Зараз  біологічна зброя не несе прямої загрози життю людей. Історія показала, наскільки неефективною та складною в застосуванні вона може бути. І хоча вона має успіх в поодиноких вбивствах, для масового знищення вона не підходить. Це радше така собі політична страшилка, і головна її небезпека полягає насамперед у впливі на масову свідомість.

ТЕКСТ: Леся Сіщук

ІЛЮСТРАЦІЇ: Unsplash

Посилання

1. Wheelis, Mark. “Biological warfare at the 1346 siege of Caffa.” Emerging infectious diseases vol. 8,9 (2002): 971-5.

2. Riedel, Stefan. “Biological warfare and bioterrorism: a historical review.” Proceedings (Baylor University. Medical Center) vol. 17,4 (2004): 400-6.

3. Frischknecht, Friedrich. “The history of biological warfare. Human experimentation, modern nightmares and lone madmen in the twentieth century.” EMBO reports vol. 4 Spec No,Suppl 1 (2003): S47-52.

4. Harris, Sheldon H. Factories of death: Japanese biological warfare, 1932-1945, and the American cover-up. Psychology Press, 2002.

5. Bacon, Douglas R. "Biological warfare: an historical perspective." Seminars in Anesthesia, Perioperative Medicine and Pain. Vol. 22. No. 4. WB Saunders, 2003.

6. Török, Thomas J., et al. "A large community outbreak of salmonellosis caused by intentional contamination of restaurant salad bars." Jama 278.5 (1997): 389-395.

7. Cole, Leonard A. "The specter of biological weapons." Scientific American 275.6 (1996): 60-65.

8. Takahashi, Hiroshi, et al. "Bacillus anthracis bioterrorism incident, Kameido, Tokyo, 1993." Emerging infectious diseases 10.1 (2004): 117

9. Zilinskas, Raymond A. "Iraq's biological weapons: the past as future?." Jama 278.5 (1997): 418-424.

10. Barras, Vincent, and Gilbert Greub. "History of biological warfare and bioterrorism." Clinical Microbiology and infection 20.6 (2014): 497-502.

ДЖЕРЕЛО: https://kunsht.com.ua/