МОЗ затвердило єдині критерії госпіталізації пацієнтів до стаціонару

Новий Стандарт визначає спільні підходи до госпіталізації, продовження стаціонарного лікування, переведення пацієнтів та безпечної виписки. Рішення має ґрунтуватися не лише на діагнозі, а передусім на клінічному стані та потребі в допомозі, яку неможливо безпечно надати амбулаторно.

Міністерство охорони здоров’я України наказом від 30 липня 2026 року № 1044 затвердило Стандарт «Критерії госпіталізації пацієнтів для надання стаціонарної медичної допомоги».

Документ установлює єдині підходи до прийняття рішень щодо:

• госпіталізації пацієнта;
• продовження його перебування у стаціонарі;
• переведення до іншого відділення або закладу охорони здоров’я;
• безпечної виписки;
• продовження лікування в амбулаторних умовах.

Стандарт поширюється на заклади охорони здоров’я всіх форм власності, які надають спеціалізовану медичну допомогу, а також на фізичних осіб-підприємців, що мають ліцензію на медичну практику.

Коли пацієнту потрібне стаціонарне лікування

Підставою для госпіталізації має бути стан, за якого необхідну медичну допомогу неможливо безпечно та ефективно забезпечити поза стаціонаром.

Серед основних підстав:

• тяжкий або нестабільний загальний стан;
• ризик швидкого погіршення стану чи розвитку небезпечних ускладнень;
• потреба у цілодобовому медичному нагляді;
• необхідність постійного або безперервного моніторингу життєво важливих показників;
• потреба в інтенсивній терапії;
• необхідність проведення інвазивних діагностичних або лікувальних втручань;
• потреба в терапії, яку неможливо безпечно провести амбулаторно;
• гострий або кризовий психічний стан, що потребує цілодобового спостереження та лікування.

Отже, сам факт наявності певного діагнозу не завжди означає необхідність стаціонарного лікування. Вирішальними є тяжкість стану, ризики для пацієнта та обсяг допомоги, якої він потребує.

Критерії не замінюють клінічного рішення лікаря

У Стандарті зазначено, що відповідність визначеним критеріям є необхідною, але не самодостатньою умовою для прийняття рішення.

Лікар має оцінювати сукупність факторів:

• клінічний стан пацієнта;
• динаміку симптомів;
• імовірність ускладнень;
• результати обстежень;
• супутні захворювання;
• можливість безпечного лікування поза стаціонаром;
• доступність необхідної амбулаторної допомоги;
• соціальні обставини, які можуть вплинути на безпеку лікування.

За наявності обґрунтованих клінічних підстав або значущих соціальних ризиків лікар може ухвалити індивідуальне рішення, яке необхідно зафіксувати у медичній документації.

Коли перебування у стаціонарі продовжують

Необхідність подальшого стаціонарного лікування має регулярно переглядатися.

Продовження перебування обґрунтоване, якщо пацієнт і надалі:

• потребує цілодобового медичного нагляду;
• має нестабільні життєві показники;
• потребує постійного моніторингу;
• отримує лікування, яке не можна безпечно продовжити амбулаторно;
• очікує невідкладного діагностичного чи лікувального втручання;
• має високий ризик погіршення або ускладнень;
• не досяг достатньої клінічної стабілізації для виписки.

Отже, перебування у лікарні не повинно автоматично продовжуватися лише через попередньо визначену тривалість курсу або сам факт госпіталізації.

Рішення необхідно переглядати відповідно до актуального стану пацієнта.

Коли потрібне переведення

Стандарт також регулює переведення пацієнта до іншого відділення або медичного закладу.

Таке рішення може бути необхідним, якщо:

• змінився стан пацієнта та потрібен інший рівень медичного нагляду;
• необхідна спеціалізована допомога, якої немає у поточному закладі;
• потрібне проведення втручання або обстеження, недоступного на місці;
• пацієнту необхідна інтенсивна терапія;
• після стабілізації стану допомогу можна продовжити у відділенні з нижчою інтенсивністю спостереження.

Переведення має бути організоване так, щоб не переривати необхідне лікування та не створювати додаткового ризику для пацієнта.

Критерії безпечної виписки

Пацієнта можна виписати, якщо він більше не потребує цілодобового нагляду і необхідне лікування можна безпечно продовжити амбулаторно.

Перед випискою необхідно оцінити:

• стабільність загального стану;
• відсутність безпосередньої загрози життю;
• можливість приймати призначене лікування поза стаціонаром;
• відсутність потреби у постійному моніторингу;
• можливість самостійного догляду або наявність допомоги з боку близьких;
• доступ до подальшого медичного спостереження;
• розуміння пацієнтом рекомендацій і симптомів, за яких потрібно повторно звернутися по допомогу.

Виписка не означає завершення лікування. За потреби пацієнт має отримати чіткий план амбулаторної терапії, контролю та подальших консультацій.

Навіщо запроваджено єдиний Стандарт

До затвердження документа рішення щодо госпіталізації та тривалості перебування у стаціонарі могли суттєво відрізнятися між закладами й регіонами.

Запровадження єдиних критеріїв має допомогти:

• зробити рішення щодо госпіталізації більш обґрунтованими;
• уникати формального направлення до стаціонару лише на підставі діагнозу;
• зменшити кількість невиправдано тривалих госпіталізацій;
• забезпечити своєчасне переведення пацієнта на відповідний рівень допомоги;
• підвищити безпеку виписки;
• раціональніше використовувати стаціонарні ліжка та ресурси медичних закладів.

Необґрунтовано тривале перебування у лікарні не завжди є безпечнішим. Воно може збільшувати ризик внутрішньолікарняних інфекцій, обмежувати доступ до стаціонару для пацієнтів у тяжчому стані та створювати додаткове навантаження на медичних працівників.

Що змінюється для лікаря

Новий Стандарт формує загальну структуру клінічного рішення.

Лікар має не лише зазначити діагноз, а й обґрунтувати:

• чому допомогу неможливо надати амбулаторно;
• які ризики потребують цілодобового нагляду;
• чому перебування у стаціонарі необхідно продовжити;
• з якої причини пацієнта переводять;
• чому виписка є безпечною.

Важливого значення набуває належне ведення медичної документації, особливо коли рішення прийняте з урахуванням індивідуальних клінічних або соціальних обставин.

Що це означає для пацієнта

Нові критерії не означають автоматичної відмови у госпіталізації пацієнтам із певними діагнозами.

Їхня мета — забезпечити стаціонарне лікування тим, хто справді потребує цілодобового нагляду, інтенсивної терапії, інвазивних втручань або допомоги, недоступної в амбулаторних умовах.

Якщо лікування можна безпечно провести поза лікарнею, пацієнту можуть рекомендувати амбулаторне ведення, денний стаціонар або інший відповідний формат допомоги.

Водночас за наявності клінічних ризиків рішення має прийматися індивідуально, а не лише за формальною відповідністю окремому пункту Стандарту.

Головне, що потрібно запам’ятати

Наказ МОЗ № 1044 запроваджує єдині критерії:

• госпіталізації;
• продовження стаціонарного лікування;
• переведення;
• безпечної виписки.

Стаціонарна допомога насамперед показана пацієнтам із тяжким або нестабільним станом, потребою у цілодобовому нагляді, безперервному моніторингу, інвазивних втручаннях чи лікуванні, яке не можна безпечно провести амбулаторно.

Водночас критерії не повинні застосовуватися ізольовано від клінічної оцінки.

Остаточне рішення приймає лікар з урахуванням стану конкретного пацієнта, ризику ускладнень, можливостей закладу та безпеки подальшого лікування.

ДЖЕРЕЛО: МОЗ

На платформі Accemedin багато цікавих заходів! Аби не пропустити їх, підписуйтесь на наші сторінки! Facebook. Telegram. Viber. Instagram.