Вірус Епштейна–Барр і розсіяний склероз: від асоціацій до механізмів і потенційної терапії

Вірус Епштейна–Барр — поширений герпесвірус, який після первинної інфекції зберігається в організмі протягом життя, переважно у В-клітинах пам’яті. За даними серологічних та епідеміологічних досліджень, інфекція вірусом Епштейна–Барр є одним із найстійкіших факторів ризику розвитку розсіяного склерозу.

Нові дані свідчать, що вірус може впливати на імунні механізми, пов’язані з розсіяним склерозом, зокрема через зміну функції В-клітин, взаємодію з генетичними факторами схильності та активацію аутореактивних Т-клітин.

Чому вірус Епштейна–Барр пов’язують із розсіяним склерозом

Зв’язок між вірусом Епштейна–Барр і розсіяним склерозом спочатку був показаний у серологічних та епідеміологічних дослідженнях. Зокрема, інфекційний мононуклеоз в анамнезі та підвищені титри антитіл до антигенів вірусу Епштейна–Барр були пов’язані з вищим ризиком розвитку розсіяного склерозу.

Одне з великих досліджень, що охопило понад 10 мільйонів молодих людей, які проходили службу в армії США, показало, що після сероконверсії до вірусу Епштейна–Барр ризик розвитку розсіяного склерозу був приблизно у 32 рази вищим порівняно з тими, хто залишався серонегативним.

Ці результати підтримують гіпотезу, що інфекція вірусом Епштейна–Барр у більшості випадків може бути важливою передумовою для розвитку розсіяного склерозу. Водночас сам факт інфікування не є достатнім для виникнення хвороби, оскільки більшість дорослих є серопозитивними до цього вірусу, але лише невелика частина з них розвиває розсіяний склероз.

Роль генетичної схильності

Ризик, пов’язаний із вірусом Епштейна–Барр, імовірно, залежить від взаємодії з генетичними факторами. Одним із ключових генетичних маркерів є алель HLA-DRB1*15:01, який входить до гаплотипу HLA-DR2 і пов’язаний із підвищеною схильністю до розсіяного склерозу.

У носіїв цього алеля та в людей із розсіяним склерозом частіше спостерігають підвищені рівні антитіл до EBNA1— ядерного антигену вірусу Епштейна–Барр. Поєднання генетичної схильності, високої реактивності до EBNA1 та аутоантитіл до антигенів, пов’язаних із центральною нервовою системою, може додатково підвищувати ризик захворювання.

Перегляньте записи:

Можливі імунні механізми

Вірус Епштейна–Барр інфікує В-клітини та може змінювати їхні транскрипційні програми й траєкторії диференціювання. Це може сприяти формуванню атипових або нейроінвазивних В-клітин, які здатні мігрувати до центральної нервової системи.

У людей із розсіяним склерозом такі В-клітини можуть накопичуватися у запальних компартментах ЦНС і посилювати активацію аутореактивних Т-клітин. Це підтримує гіпотезу, що патологічна взаємодія між В-клітинами та Т-клітинами може бути одним із механізмів, через які вірус Епштейна–Барр впливає на ризик розсіяного склерозу.

Окрему роль може відігравати молекулярна мімікрія. Деякі імунні відповіді проти антигенів вірусу Епштейна–Барр, зокрема EBNA1, можуть перехресно реагувати з білками центральної нервової системи. Це може сприяти помилковому розпізнаванню власних антигенів і запуску аутоімунної відповіді.

Чи впливає вірус на перебіг захворювання

Наразі залишається незрозумілим, чи вірус Епштейна–Барр є лише фактором, який запускає розвиток розсіяного склерозу, чи також підтримує активність захворювання після його початку.

Це важливе питання, оскільки сучасні високоефективні методи лікування розсіяного склерозу добре пригнічують рецидиви та вогнищеве запалення, але прогресування захворювання, незалежне від рецидивів, залишається значною клінічною проблемою.

Якщо вірус Епштейна–Барр бере участь не лише у запуску, а й у підтриманні запалення або прогресування, терапії, спрямовані на вірус або інфіковані ним клітини, можуть мати додаткове значення.

Рекомендуємо пройти безоплатний курс
«Герпетичні вірусні інфекції у дітей» 

Потенційні підходи до профілактики та лікування

На основі нових механістичних даних розробляються підходи, спрямовані на вірус Епштейна–Барр або інфіковані ним клітини.

До потенційних стратегій належать профілактичні вакцини проти вірусу Епштейна–Барр, терапевтичні вакцини для людей із розсіяним склерозом, противірусні препарати, перенесення Т-клітин, специфічних до вірусу Епштейна–Барр, а також методи, спрямовані на окремі підгрупи В-клітин.

Профілактична вакцинація проти вірусу Епштейна–Барр теоретично може зменшити ризик інфекційного мононуклеозу та, можливо, пов’язаних із ним довгострокових наслідків. Однак поки що невідомо, чи зможе така вакцинація реально знизити захворюваність на розсіяний склероз.

Терапії, спрямовані на вірус Епштейна–Барр у пацієнтів із уже встановленим розсіяним склерозом, також перебувають на етапі досліджень. Їхня ефективність, безпека та вплив на прогресування захворювання потребують подальшого підтвердження в клінічних випробуваннях.

Особливе значення досліджень у дітей

Роль вірусу Епштейна–Барр у дитячому розсіяному склерозі залишається важливим напрямом для подальшого вивчення. У дітей проміжок між інфікуванням вірусом і початком захворювання може бути коротшим, тому дослідження в педіатричних популяціях можуть допомогти краще зрозуміти ранні механізми розвитку розсіяного склерозу.

Це також може мати значення для майбутніх стратегій профілактики, зокрема вакцинації або раннього втручання у групах підвищеного ризику.

Перегляньте запис:

Висновок

Сучасні дані свідчать, що вірус Епштейна–Барр може бути важливою передумовою для розвитку розсіяного склерозу, але не є єдиним фактором ризику. Ймовірно, його вплив реалізується через взаємодію з генетичною схильністю, зміни у В-клітинах, активацію аутореактивних Т-клітин і потенційну молекулярну мімікрію.

Подальші дослідження мають з’ясувати, чи вірус Епштейна–Барр лише запускає захворювання, чи також підтримує його активність і прогресування після клінічного початку. Відповідь на це питання може визначити майбутнє профілактичних і терапевтичних стратегій, спрямованих на вірус.

ДЖЕРЕЛО: sciencedirect

На платформі Accemedin багато цікавого! Аби не пропустити — підписуйтесь на наші сторінки! Facebook. Telegram. Viber. Instagram.