Стигма та упередження щодо ваги: стандарти догляду за людьми з надмірною вагою та ожирінням

Люди з ожирінням часто стикаються з несправедливим ставленням і звинуваченнями з боку оточення через свою вагу. Це ставлення може бути явним (усвідомленим), або неусвідомленим — коли людина не визнає упередження, хоча воно все ж впливає на її поведінку.

Упередженість часто базується на хибному уявленні, що вага є виключно результатом особистого вибору та зусиль. Такий підхід ігнорує складну взаємодію біологічних, генетичних, психологічних, соціальних та економічних чинників, що впливають на розвиток ожиріння.

Внаслідок цього формується стигма — соціальна девальвація, приниження та обмеження прав і можливостей людини через її вагу. Прикладами є образливе висвітлення в ЗМІ, дискримінація в освітніх і медичних закладах, а також негативне ставлення в побуті. Навіть без реального досвіду стигматизації, багато людей очікують негативного осуду або уникають звернення по медичну допомогу. Частина з них з часом інтерналізує ці переконання, починає зневажати себе — формується явище самостигматизації.

Стигма має доведений негативний вплив на психічне здоров’я, сприяє депресії, тривожності, соціальній ізоляції, а також призводить до зниження мотивації звертатися до фахівців. У медичному середовищі вона проявляється на різних рівнях — у структурі системи охорони здоров’я, у спілкуванні персоналу з пацієнтами, у самосприйнятті людей, які живуть з ожирінням.

Типові прояви включають відмову у проведенні втручань, обмеження доступу до процедур через показники маси тіла, принизливу мову, зведення всіх проблем зі здоров’ям виключно до надлишкової ваги. Такі підходи знижують якість допомоги, зменшують довіру до фахівців і можуть поглиблювати проблему.

Основні принципи сучасного підходу

Розроблені рекомендації зосереджуються на доказовому підході до медичної допомоги людям з надмірною вагою та ожирінням. Вони покликані підтримати лікарів, науковців і самих пацієнтів у досягненні кращих результатів. Пріоритетом є повага до індивідуальних особливостей кожної людини та надання допомоги, орієнтованої на її особисті потреби, а не лише на стандартизовані показники.

З метою забезпечення якості та неупередженості, рекомендації ґрунтуються на результатах масштабних досліджень, оцінюються за рівнем доказовості та постійно оновлюються. Розробка таких документів передбачає прозорий процес, без впливу зацікавлених комерційних сторін, із залученням міждисциплінарних команд та фахівців з доказової медицини.

Перегляньте запис:

Повага до гідності та індивідуальних потреб людей з ожирінням у клінічній практиці

Медичні заклади мають розробляти й впроваджувати чіткі протоколи антропометричних вимірювань, які ґрунтуються на кращих практиках, з обов’язковим дотриманням конфіденційності.

Надзвичайно важливо забезпечити приватність під час зважування та інших вимірювань — наприклад, шляхом розміщення ваг у спеціально відведеному місці. Варто враховувати, що зважування може бути психологічно чутливою процедурою для людей із ожирінням, адже нерідко асоціюється з осудом або негативним досвідом. Тож усі вимірювання слід проводити з повагою, без оцінювальних коментарів.

Якщо пацієнт відмовляється від зважування, варто делікатно з’ясувати причину і поцікавитися, чи має він пов’язані з цим занепокоєння. Для клінік, що працюють з людьми із ожирінням, необхідно передбачити наявність ваг з широкою платформою, поручнями, можливістю заїзду інвалідного візка та вантажопідйомністю щонайменше 227 кг, а в ідеалі — до 360 кг.

Крім цього, оглядові кабінети мають бути облаштовані відповідним обладнанням: столи мають витримувати вагу пацієнта до 360 кг, бажано — з електроприводом для регулювання висоти або гідравлічним нахилом. У разі відсутності таких опцій — слід забезпечити зручні підставки зі стійкими ручками. Можна також прикріпити оглядовий стіл до підлоги для більшої стійкості. Медичний одяг має бути доступний у всіх розмірах, зокрема щонайменше до 4XL.

Перегляньте запис:

Вимірювання артеріального тиску має здійснюватися за допомогою манжет відповідного розміру — для дорослих із великою окружністю руки або для стегна. Такі манжети повинні бути доступні в кожному кабінеті. У закладах, де надається гінекологічна або акушерська допомога, мають бути дзеркала різних розмірів і матеріалів. Відсутність відповідного інструментарію може сприйматися як форма дискримінації.

Фізичний простір клініки також має враховувати потреби людей з ожирінням. Ширина дверей і коридорів має дозволяти пересування з використанням великих візків, ходунків або електросамокатів. Якщо в приміщенні є ліфт, його вантажопідйомність має становити щонайменше 315 кг. Ванні кімнати повинні бути обладнані підлоговим унітазом, надійними поручнями, з достатнім місцем для маневрування візків і, за потреби, — спеціальним сидінням для забору сечі. Рекомендовано також наявність настінної раковини.

Комунікація без упередженості

У спілкуванні з пацієнтами важливо використовувати мову, орієнтовану на людину. Рекомендується вживати формулювання на кшталт «людина з ожирінням», а не «ожиріла людина», щоб не зводити особистість до діагнозу. Важливо зберігати доброзичливий тон і уникати мови, що містить оцінки або натяки на провину.

Медичний працівник має запитати дозволу обговорити масу тіла. Якщо пацієнт не бажає торкатися цієї теми, необхідно поважати його автономію. Якщо ж згода на розмову отримана — варто дізнатися, які слова чи терміни пацієнт вважає прийнятними.

Перегляньте записи:

Слід уникати таких прикметників, як «хворобливий», «супер» або «екстремальний» щодо ступеня ожиріння. Натомість варто використовувати нейтральні класифікаційні позначення — І, ІІ або ІІІ ступінь. Також бажано замінювати стигматизуючі формулювання: наприклад, замість «невдача лікування» використовувати «неоптимальна відповідь», а замість «недотримання режиму» — «перешкоди для дотримання».

У сучасних умовах, коли пацієнти мають доступ до своїх електронних медичних записів, важливо звертати увагу й на діагностичні коди. Нові коди дозволяють точніше описати стан без елементів стигматизації.

Партнерство в ухваленні рішень

Ожиріння — це складний і делікатний стан, що потребує партнерського підходу. Медичні працівники мають підтримувати людей у довготривалому лікуванні, співпрацювати у формуванні цілей, що не обмежуються лише зниженням ваги, і пропонувати індивідуальні варіанти терапії. Це може включати зміну способу життя, медикаментозне або хірургічне лікування — залежно від стану пацієнта та його побажань.

Спільне ухвалення рішень сприяє кращим результатам, формує довіру та забезпечує високу мотивацію до змін. Важливо визнати, що цілі пацієнта можуть відрізнятися від медичних пріоритетів — наприклад, для когось основною мотивацією може бути бажання мати більше енергії для ігор з дітьми, а не лише зниження цифр на вагах.

ДЖЕРЕЛО: BMJ

На платформі Accemedin багато цікавих заходів! Аби не пропустити їх, підписуйтесь на наші сторінки! Facebook. Telegram. Viber. Instagram.