Нові геномні зміни визначають ризик рецидиву дитячого B-клітинного гострого лімфобластного лейкозу

Рецидив В-клітинного гострого лімфобластного лейкозу у дітей часто пов’язаний із появою субклонів пухлинних клітин, стійких до терапії. Геномні зміни, що виникають або відбираються в процесі лікування, можуть відрізнятися залежно від молекулярного підтипу захворювання та впливати на ризик повторного розвитку лейкозу. У дослідженні проаналізували геномні особливості первинного та рецидивного В-клітинного гострого лімфобластного лейкозу, щоб визначити зміни, пов’язані з терапевтичною резистентністю та ризиком рецидиву.

Геномний аналіз

Дослідники виконали повногеномне та транскриптомне секвенування матеріалу 288 пацієнтів. У 183 випадках були доступні зразки на момент встановлення діагнозу, першого рецидиву та гермінативного матеріалу, ще у 105 пацієнтів проаналізували зразки першого рецидиву. Додатково досліджено 41 зразок, отриманий під час другого рецидиву.

Аналіз показав, що еволюція пухлинних клонів від моменту первинної діагностики до рецидиву суттєво залежала від молекулярного підтипу В-клітинного гострого лімфобластного лейкозу.

Перегляньте запис:

Зміни, пов’язані з рецидивом

При підтипі з ETV6::RUNX1 вищий ризик першого рецидиву виявлено у випадках із додатковою копією злитого гена, а також за наявності певного варіанта транскрипту ETV6::RUNX1.

Серед пацієнтів із гіпердиплоїдним підтипом захворювання ризик рецидиву був вищим за наявності 51–52 хромосом порівняно з випадками, у яких визначали ≥53 хромосом. Додатковий несприятливий вплив мали мутації CREBBP. При філадельфія-подібному гострому лімфобластному лейкозі відзначено збагачення генетичних змін IKZF1. Для підтипу TCF3::PBX1 характерним геномним маркером рецидиву була мутація NSD2 E1099K. Загалом виявлені молекулярні ознаки пояснювали близько 30% випадків першого рецидиву.

Другий рецидив

Дослідники також порівняли геномні зміни, виявлені під час встановлення діагнозу та першого рецидиву, із ризиком другого рецидиву Поєднання TCF3::PBX1 та змін NT5C2 асоціювалося з гіршими результатами лікування незалежно від застосованої терапевтичної стратегії.

Крім того, приблизно 3% випадків, які клінічно розцінювали як рецидив, за молекулярними характеристиками могли фактично являти собою новий, незалежний В-клітинний гострий лімфобластний лейкоз або бути пов’язаними зі спадковою схильністю до розвитку злоякісних новоутворень.

Висновки

Геномний профіль В-клітинного гострого лімфобластного лейкозу у дітей суттєво впливає на ризик рецидиву та формування терапевтичної резистентності. Виявлення змін ETV6::RUNX1, CREBBP, IKZF1, NSD2 та NT5C2 може допомогти точніше оцінювати ризик рецидиву в окремих молекулярних підтипах захворювання.

Порівняння геномного профілю пухлини на момент встановлення діагнозу та при рецидиві також може допомогти відрізнити справжній рецидив від вторинного незалежного лейкозу, що має важливе значення для вибору подальшої тактики лікування.

Перегляньте записи:

ДЖЕРЕЛО: Ashpublications

На платформі Accemedin багато цікавих заходів! Аби не пропустити їх, підписуйтесь на наші сторінки! Facebook. Telegram. Viber. Instagram.