Оновлені клінічні рекомендації з ведення хронічної хвороби нирок: фокус на ранню фармакотерапію

Хронічна хвороба нирок (ХХН) залишається однією з ключових проблем сучасної медицини, асоційованою з підвищеним ризиком серцево-судинних подій, передчасної смертності та значним зниженням якості життя. У січні 2026 року було оприлюднено оновлені клінічні практичні рекомендації з лікування ХХН, розроблені спільною робочою групою систем охорони здоров’я у справах ветеранів та оборони, які ґрунтуються на систематичному огляді доказів, накопичених у період з 2018 по 2024 роки. Документ є суттєвим оновленням попередньої версії 2019 року та відображає швидкий прогрес у фармакологічному лікуванні ХХН, з особливим акцентом на ранні стадії захворювання та роль лікарів первинної медичної допомоги.

Рекомендації включають 23 клінічні положення, більшість з яких є новими або переглянутими. Приблизно половина з них стосується саме фармакотерапії, що підкреслює зміну парадигми лікування ХХН — від переважно симптоматичного підходу до активного рено- та кардіопротекторного втручання ще на доклінічних або ранніх клінічних етапах. Автори настанови наголошують, що своєчасне виявлення ХХН у поєднанні з доказовими фармакологічними стратегіями дозволяє сповільнити прогресування хвороби, покращити серцево-судинні результати та знизити загальну смертність.

Центральне місце в оновлених рекомендаціях займає застосування препаратів із доведеною кардіо- та ренопротективною дією. Підтверджено доцільність використання гіполіпідемічної терапії у пацієнтів із ХХН, які не перебувають на діалізі, з метою зниження ризику серйозних серцево-судинних подій та смертності. Систематичні огляди та метааналізи демонструють стабільне зменшення як серцево-судинних ускладнень, так і загальної смертності в цій популяції.

Особливу увагу приділено блокаді ренін-ангіотензин-альдостеронової системи. У пацієнтів із артеріальною гіпертензією та альбумінурією рекомендовано застосування інгібіторів ангіотензинперетворюючого ферменту або блокаторів рецепторів ангіотензину II з метою уповільнення прогресування ХХН. Ця рекомендація зберігає свою актуальність навіть на пізніших стадіях захворювання. Робоча група підкреслює, що, попри побоювання щодо гіперкаліємії або зниження швидкості клубочкової фільтрації, користь від збереження ренопротективного ефекту переважає потенційні ризики за умови належного моніторингу.

Важливим оновленням стало чітке позиціонування інгібіторів натрій-глюкозного котранспортера другого типу як базових препаратів для пацієнтів із ХХН, особливо за наявності цукрового діабету другого типу, альбумінурії або серцевої недостатності. Рекомендовано додавати ці препарати до максимально переносимої блокади ренін-ангіотензинової системи та продовжувати їх застосування до початку діалізу. Накопичені докази свідчать про зниження ризику серцево-судинних подій, госпіталізацій з приводу серцевої недостатності, прогресування ХХН та смертності, що дозволяє розглядати ці засоби не лише як глікемічні, а як повноцінні органопротекторні препарати.

Окремо підкреслено роль агоністів інкретинових рецепторів у пацієнтів із цукровим діабетом другого типу та альбумінурією. Їх додавання до базової терапії асоційоване зі зменшенням темпів прогресування ХХН, зниженням частоти серцево-судинних подій та смертності. Водночас автори рекомендацій визнають відсутність прямих досліджень порівняльної ефективності між інгібіторами натрій-глюкозного котранспортера та інкретиновими препаратами, у зв’язку з чим першочергово рекомендується саме перша група, а друга розглядається як подальше посилення терапії.

Окремий розділ рекомендацій присвячений пацієнтам із аутосомно-домінантною полікістозною хворобою нирок. Для цієї групи наголошується на необхідності раннього направлення до нефролога з метою оцінки доцільності специфічної терапії, здатної сповільнювати прогресування захворювання. Незважаючи на питання переносимості та безпеки, на сьогодні це єдиний варіант фармакологічного впливу на швидко прогресуючий перебіг хвороби на ранніх стадіях.

Рекомендації також містять важливі положення щодо нефропротекції у процедурних ситуаціях. Пацієнтам із підвищеним ризиком гострого ураження нирок, пов’язаного з використанням йодованих контрастних речовин, рекомендовано застосування внутрішньовенного введення ізотонічних кристалоїдів для оптимізації об’єму циркулюючої крові. Водночас чітко зазначено, що використання антиоксидантної терапії з цією метою не має доказової користі й не рекомендується.

Для оцінки ризику прогресування ХХН автори настанови наголошують на необхідності одночасного використання розрахункової швидкості клубочкової фільтрації та співвідношення альбуміну до креатиніну в сечі. Обидва показники є незалежними предикторами як ниркових, так і серцево-судинних наслідків і дозволяють ідентифікувати пацієнтів, які найбільше виграють від активного лікування.

Окремо переглянуто підхід до скринінгу ХХН. Хоча раніше вважалося, що доказів для загального скринінгу недостатньо, сучасне розуміння серцево-судинно-нирково-метаболічного континууму та поява ефективних терапевтичних опцій зумовили рекомендацію активного тестування осіб із підвищеним ризиком, для яких раннє втручання може змінити прогноз. Це особливо актуально з огляду на те, що значна частина пацієнтів із ХХН не знають про свій діагноз до розвитку пізніх ускладнень.

Таким чином, оновлені рекомендації формують чіткий і практично орієнтований підхід до ведення ХХН, у якому ключову роль відіграє первинна медична допомога. Системне застосування сучасної фармакотерапії у поєднанні з раннім виявленням та моніторингом факторів ризику відкриває значний потенціал для покращення клінічних результатів, зменшення потреби в замісній нирковій терапії та зниження смертності.

ДЖЕРЕЛО: medscape

На платформі Accemedin багато цікавого! Аби не пропустити — підписуйтесь на наші сторінки! Facebook. Telegram. Viber. Instagram.