Високий ІМТ не однаково впливає на всі симптоми депресії: генетичне дослідження вказало на ключову роль апетиту

Зв’язок між надмірною масою тіла та депресією добре відомий: люди з вищим індексом маси тіла частіше мають депресивні розлади, а попередні генетичні дослідження навіть припускали причинний вплив ІМТ на ризик депресії. Однак нова робота, опублікована в Molecular Psychiatry, показує, що ця взаємодія може бути значно складнішою. ІМТ, імовірно, впливає не на «депресію загалом», а по-різному на окремі її симптоми.

Найбільш послідовний і стійкий зв’язок дослідники виявили зі змінами апетиту. Натомість для таких ключових психологічних проявів депресії, як пригнічений настрій і суїцидальні думки, переконливих доказів причинного впливу вищого ІМТ практично не отримано.

Чому зв’язок між ожирінням і депресією складніший, ніж здається

Вищий ІМТ асоціюється з депресією як на фенотиповому, так і на генетичному рівні. Але сама асоціація ще не означає причинності.

Одна з проблем полягає в тому, що ІМТ є полігенною ознакою: на нього впливають сотні генетичних варіантів, причому вони можуть діяти через зовсім різні механізми — метаболічні, поведінкові, соціально-економічні тощо. Частина генетичних варіантів, пов’язаних з ІМТ, може одночасно впливати на психічне здоров’я через інші шляхи. Це явище називають горизонтальною плейотропією, і воно здатне створювати хибне враження причинного зв’язку.

Друга проблема — сама депресія.

Вона не є єдиним однорідним фенотипом. Діагноз може включати різні комбінації психологічних і соматичних симптомів: пригнічений настрій, ангедонію, втому, порушення сну, зміни апетиту, труднощі концентрації, психомоторні зміни, почуття меншовартості або суїцидальні думки. Тому один фактор ризику зовсім не обов’язково однаково впливає на кожен із цих проявів.

Як дослідники спробували розділити ці механізми

Команда використала метод менделівської рандомізації — генетичний підхід, який дозволяє оцінювати потенційні причинні зв’язки між фактором ризику та результатом.

У дослідженні проаналізували 324 генетичні варіанти, асоційовані з ІМТ, та розподілили їх на шість кластерів відповідно до того, з якими характеристиками вони найбільше пов’язані.

Серед них були кластери, пов’язані з:

• серцево-судинними та респіраторними характеристиками;
• параметрами маси та складу тіла;
• антропометричними показниками;
• соціально-економічними факторами, включно з доходом та освітою;
• психосоціальними й екологічними факторами;
• харчовими особливостями.

Далі вчені окремо оцінили вплив кожного генетичного кластера на дев’ять симптомів депресії за PHQ-9.

Для аналізу використовували найбільший доступний на момент дослідження геномний метааналіз симптомів депресії. Залежно від конкретного симптому вибірки включали приблизно 230–308 тисяч осіб. Усі учасники мали європейське походження.

Найсильніший результат — зміни апетиту

Саме апетит виявився симптомом, для якого зв’язок із вищим ІМТ був найбільш стабільним.

У всіх шести генетичних кластерах величина ефекту становила приблизно β від 0,19 до 0,34. Результат залишався стійким при використанні різних статистичних методів, зберігався після корекції на множинні порівняння та практично не відрізнявся між генетичними кластерами.

Саме така однорідність важлива: вона свідчить, що зв’язок менш імовірно пояснюється побічними плейотропними механізмами.

Інакше кажучи, якщо в попередніх дослідженнях вищий ІМТ виглядав як фактор, що «спричиняє депресію», значну частину цього ефекту може пояснювати саме компонент, пов’язаний зі змінами апетиту.

А як щодо втоми, сну та ангедонії?

Для низки інших симптомів також були отримані певні асоціації.

Менші ефекти спостерігали щодо:

• втоми;
• проблем із концентрацією;
• ангедонії;
• порушень сну.

Проте тут ситуація була значно менш однозначною. Результати суттєво відрізнялися залежно від того, який набір генетичних варіантів використовували, а після застосування статистичних методів, стійкіших до плейотропії, частина ефектів слабшала або зникала.

Це означає, що частина раніше описаних зв’язків між ІМТ і цими симптомами може бути зумовлена не самим збільшенням маси тіла, а іншими біологічними, соціальними чи поведінковими факторами, які одночасно впливають і на ІМТ, і на психічне здоров’я.

Пригнічений настрій і суїцидальні думки: переконливого ефекту не виявлено

Один із найцікавіших результатів роботи стосується саме тих симптомів, які часто сприймаються як «ядро» депресії.

Для пригніченого настрою, психомоторних змін та суїцидальних думок ефекти ІМТ були малими, близькими до нуля або непослідовними залежно від статистичного методу.

У дискусії автори прямо зазначають: їхні результати уточнюють попереднє твердження, що «вищий ІМТ спричиняє депресію». Насправді найпереконливіший причинний сигнал стосується апетиту, тоді як для пригніченого настрою та суїцидальних думок доказів значно менше.

Це важлива відмінність, оскільки поняття «депресія» об’єднує симптоми, які можуть мати різну біологічну основу.

Зв’язок може бути двобічним

Дослідники перевірили й протилежний напрямок: чи можуть окремі депресивні симптоми, своєю чергою, впливати на ІМТ.

І знову найсильніший сигнал стосувався апетиту.

Зміни апетиту мали найбільший потенційний ефект на ІМТ. Після додаткової статистичної корекції величина ефекту зменшилася, однак напрямок зв’язку зберігся.

На думку авторів, це підтримує концепцію двобічного зв’язку між ІМТ та апетитом: вищий ІМТ може впливати на зміни апетиту, а зміни апетиту — своєю чергою — на масу тіла.

Таким чином, цей симптом може бути одним із ключових вузлів, через які перетинаються метаболічні та психіатричні процеси.

Чому не варто казати «ожиріння спричиняє депресію»

Автори окремо наголошують на ризику надмірного спрощення.

Твердження «високий ІМТ спричиняє депресію» передбачає, що ІМТ має єдиний прямий вплив на весь депресивний синдром.

Але результати роботи цього не підтверджують.

Натомість значно коректніше говорити, що ІМТ може мати різні за величиною і механізмом причинні зв’язки з окремими симптомами. Для частини симптомів ефект може бути реальним, для інших — мінімальним, а ще для частини — пояснюватися супутніми генетичними, соціальними або поведінковими факторами.

Такий підхід узгоджується із сучасним поглядом на депресію як на гетерогенний синдром, у якому окремі симптоми можуть мати різні причини та різні зв’язки з факторами ризику.

Що це означає для клінічної практики?

Дослідження не означає, що між ожирінням і психічним здоров’ям немає зв’язку, і не змінює рекомендацій щодо ведення пацієнтів з ожирінням чи депресією.

Його значення насамперед концептуальне.

Результати показують, що під час дослідження метаболічно-психіатричних взаємозв’язків варто аналізувати не лише діагноз «депресія», а й конкретний профіль симптомів.

Це може бути особливо важливо для пацієнтів із метаболічними порушеннями, у яких депресивна симптоматика включає виражені зміни апетиту, сну, енергії та ваги. Майбутні дослідження можуть допомогти виділити окремі метаболічні підтипи депресії та зрозуміти, для яких пацієнтів певні біологічні механізми мають найбільше значення.

Перегляньте запис:

Важливі обмеження

Автори наголошують, що результати потребують обережної інтерпретації.

По-перше, PHQ-9 об’єднує знижений апетит і переїдання в одному пункті, тому дослідження не дозволяє визначити, який саме напрямок зміни апетиту пов’язаний з ІМТ. Автори навіть припускають, що окремий показник підвищеного апетиту міг би демонструвати ще сильнішу асоціацію.

По-друге, кожен симптом оцінювали одним пунктом PHQ-9, що збільшує ризик похибки вимірювання.

По-третє, менделівська рандомізація не усуває всі можливі джерела упередження. На результати можуть впливати популяційна стратифікація, асортативне спаровування, непрямі генетичні ефекти та горизонтальна плейотропія.

І нарешті, аналіз включав лише людей європейського походження, тому результати поки не можна автоматично переносити на інші популяції.

Головний висновок

Нове дослідження Molecular Psychiatry ставить під сумнів надто просту модель, за якою високий ІМТ безпосередньо «спричиняє депресію».

Найсильніший і найстабільніший причинний зв’язок дослідники виявили зі змінами апетиту. Для втоми, проблем зі сном, концентрацією та ангедонії результати були слабшими й неоднорідними, а для пригніченого настрою та суїцидальних думок переконливого ефекту практично не виявили.

Таким чином, взаємозв’язок між масою тіла та депресією, імовірно, є симптом-специфічним, а не універсальним. Це ще один аргумент на користь переходу від дослідження депресії як єдиного діагнозу до аналізу окремих клінічних фенотипів та механізмів, які можуть стояти за ними.

ДЖЕРЕЛО: Nature Medicine

На платформі Accemedin багато цікавих заходів! Аби не пропустити їх, підписуйтесь на наші сторінки! Facebook. Telegram. Viber. Instagram.