Семаглутид може покращити мотивацію у пацієнтів із великим депресивним розладом: нові дані дослідження

Нове дослідження, опубліковане в журналі JAMA Psychiatry, продемонструвало потенційний вплив семаглутиду на мотиваційні порушення у пацієнтів із великим депресивним розладом (ВДР). Отримані результати свідчать, що терапія семаглутидом може покращувати готовність пацієнтів докладати фізичних зусиль для досягнення винагороди, тобто впливати на один із ключових симптомів депресії — дисфункцію системи винагороди.

Роботу представили Хартей Гілл (Hartley Gill), доктор філософії з Університету Торонто, та його колеги. Результати були опубліковані 29 квітня 2026 року.

Чому дослідники звернули увагу саме на мотивацію при депресії

Великий депресивний розлад є одним із найпоширеніших психічних захворювань у світі та супроводжується не лише пригніченим настроєм, а й порушенням механізмів винагороди.

У багатьох пацієнтів спостерігаються:

• зниження мотивації;
• анедонія;
• втрата інтересу до діяльності;
• зменшення здатності отримувати задоволення;
• небажання виконувати навіть звичні дії;
• труднощі з ініціюванням фізичної або когнітивної активності.

Саме ці симптоми часто зберігаються навіть після часткового покращення настрою та можуть залишатися резистентними до стандартної антидепресивної терапії.

У попередніх роботах вже з’являлися дані про те, що агоністи рецепторів глюкагоноподібного пептиду-1 можуть впливати не лише на метаболізм і контроль маси тіла, але й на нейрональні шляхи винагороди. Тому дослідники вирішили оцінити, чи може семаглутид впливати на мотиваційні розлади при депресії.

Дизайн дослідження

Автори провели аналіз впливу семаглутиду на дисфункцію, пов’язану із системою винагороди, у пацієнтів із великим депресивним розладом.

До дослідження включили 72 учасників, які відповідали таким критеріям:

• встановлений діагноз великого депресивного розладу;
• індекс маси тіла ≥25 кг/м².

Пацієнтів рандомізували у дві групи:

• 35 осіб отримували пероральний семаглутид;
• 37 осіб отримували плацебо.

Під час дослідження оцінювали поведінкові реакції, пов’язані з мотивацією, використовуючи спеціальні завдання, де учасникам необхідно було вирішувати, чи варто докладати фізичні зусилля заради отримання потенційної винагороди різної цінності.

Основною метою стало визначення впливу семаглутиду на мотиваційні механізми та поведінковий вибір.

Перегляньте запис:

Основні результати дослідження

Дослідники встановили, що учасники, які отримували семаглутид, демонстрували суттєве підвищення готовності докладати фізичних зусиль за умови більшої очікуваної винагороди.

Було зафіксовано статистично значущу взаємодію:

лікування × візит × очікувана цінність винагороди (χ² = 12,024).

Це свідчило про те, що під впливом лікування змінювалася саме поведінка прийняття рішень.

Подальший аналіз із використанням комп’ютерного моделювання показав, що зміни були пов’язані зі зменшенням дисконтування зусиль.

Інакше кажучи, пацієнти починали менше сприймати необхідність фізичних зусиль як перешкоду для досягнення бажаного результату.

Семаглутид асоціювався зі значним зниженням чутливості до витрат зусиль:

β = –1,737

Водночас дослідники не виявили впливу лікування на чутливість до ймовірності отримання винагороди:

β = –0,776

Це означає, що препарат не змінював оцінку шансів отримати результат, але впливав саме на готовність діяти.

Перегляньте запис:

Які механізми можуть пояснювати отримані результати

Автори припускають, що виявлений ефект може бути пов’язаний із дією семаглутиду на центральні механізми регуляції винагороди.

Глюкагоноподібний пептид-1 бере участь не лише у:

• регуляції апетиту;
• контролі насичення;
• енергетичному обміні;
• контролі глікемії.

Рецептори GLP-1 також виявлені в ділянках мозку, пов’язаних із:

• мотивацією;
• прийняттям рішень;
• емоційною регуляцією;
• формуванням поведінки;
• системою винагороди.

Зокрема йдеться про структури мезолімбічної дофамінергічної системи.

Імовірно, вплив на ці шляхи може знижувати суб’єктивне відчуття «вартості» зусиль та підвищувати готовність до активності.

Яке клінічне значення можуть мати результати

Автори підкреслюють, що результати дослідження виходять за межі лише великого депресивного розладу.

У статті зазначено:

«Семаглутид зменшував сприйняту вартість зусиль порівняно з грошовою винагородою; результати можуть мати значення для лікування численних нейропсихіатричних розладів, що характеризуються порушенням функції винагороди».

Це відкриває потенційні перспективи дослідження препарату при станах, де також спостерігаються мотиваційні порушення:

• резистентна депресія;
• анедонія;
• окремі тривожні розлади;
• посттравматичний стресовий розлад;
• негативна симптоматика психотичних розладів;
• когнітивні порушення із компонентом апатії.

Однак на даному етапі ці напрямки залишаються лише гіпотезами.

Перегляньте запис:

Обмеження дослідження

Попри перспективні результати, дослідження має низку суттєвих обмежень.

Серед них:

• невелика вибірка пацієнтів;
• включення лише осіб із надмірною масою тіла або ожирінням;
• короткий період спостереження;
• відсутність оцінки довгострокових психіатричних результатів;
• відсутність аналізу впливу на ремісію депресії;
• неможливість зробити висновки щодо причинно-наслідкових механізмів.

Крім того, двоє авторів дослідження повідомили про зв’язки з фармацевтичною індустрією.

Чи можна використовувати семаглутид для лікування депресії вже зараз

Наразі — ні.

Семаглутид не має зареєстрованих показань для лікування великого депресивного розладу.

Отримані результати не означають, що препарат можна рекомендувати як антидепресант або альтернативу стандартній психофармакотерапії.

Дані слід розглядати як перспективний напрямок подальших досліджень.

Необхідні:

• масштабніші рандомізовані дослідження;
• оцінка довготривалої безпеки;
• визначення оптимальних груп пацієнтів;
• аналіз взаємодії з антидепресантами;
• оцінка впливу на клінічні результати депресії.

Перегляньте запис:

Висновки

Нове дослідження продемонструвало, що семаглутид може впливати на мотиваційний компонент великого депресивного розладу, знижуючи сприйняту «вартість зусиль» і підвищуючи готовність пацієнтів до активності.

Результати розширюють уявлення про можливі нейропсихіатричні ефекти агоністів рецепторів GLP-1 та відкривають нові напрямки досліджень у сфері психіатрії й нейронаук.

Разом із тим клінічне застосування цих результатів потребує подальшого підтвердження.

На платформі Accemedin багато цікавого! Аби не пропустити — підписуйтесь на наші сторінки! Facebook. Telegram. Viber. Instagram.