Ризик хвороби Паркінсона серед пацієнтів із синдромом неспокійних ніг

Синдром неспокійних ніг (СНН) — поширений сенсомоторний розлад із добовою варіабельністю симптомів, який часто поєднується з розладами сну, залізодефіцитною анемією, хронічною хворобою нирок, полінейропатією та метаболічними коморбідностями. Питання, чи є СНН продромальною ознакою, фактором ризику або вторинним станом на тлі хвороби Паркінсона (ХП), лишалося відкритим. З’ясування ролі дофамінергічних механізмів і позадофамінергічних шляхів може покращити розуміння патофізіології обох станів і стратегії їх раннього виявлення.

Ключове запитання: чи пов’язаний СНН з підвищеним ризиком розвитку ХП, і яку роль відіграє дофамінергічна терапія у цьому зв’язку?

Дизайн і методи

• Дизайн: ретроспективне когортне дослідження з використанням вибіркової когорти Національної служби медичного страхування Республіки Корея.
• Період даних: 2002–2019 рр.; статистичний аналіз — 09.2024–03.2025.
• Популяція: 9919 осіб із СНН, зіставлених 1:1 з 9919 контролями за віком, статтю, доходом, регіоном, індексом коморбідності Чарльсона (CCI) та датою індексації. Середній вік ~50 років; жінки — 62,8%.
• Визначення діагнозів: за кодами МКХ-10 (СНН G25.8; ХП G20 і/або V124). Діагноз СНН вимагав ≥2 задокументованих візитів.
• Стратифікація за лікуванням:
  • СНН1 (із дофамінергічною терапією, ДА): отримання дофамінових агоністів на ≥2 окремих візитах (n=3077).
  • СНН2 (без ДА): не відповідали критерію (n=6842).
• Коваріати: CCI, ІМТ, куріння, вживання алкоголю, розлади сну, індикатор спондилоартриту; корекція — зважування за показником схильності (IPTW) зі стабілізованими вагами.
• Статистика: через порушення припущення пропорційних ризиків (тест Шенфельда P<0,001) первинний аналіз ефекту — обмежений середній час виживання (RMST) на горизонті τ=15 років; лог-рангові тести, KM-криві. Двостороннє P<0,05 — значуще.

Результати

Загальна когорта (СНН vs контроль)

• Інцидентність ХП: 1,6% (158/9919) у групі СНН проти 1,0% (99/9919) у контролі.
• RMST (τ=15 років):
  • Контроль: 14,934 року;
  • СНН: 14,884 року;
  • Різниця: −0,05 року (95% ДІ −0,07 до −0,03; P<0,001), що відображає коротший час до діагностики ХП при СНН.

Стратифікація за дофамінергічною терапією

• СНН1 (з ДА; n=3077): інцидентність ХП 0,5% (15/3077); RMST 14,968 року; різниця vs контроль +0,034 року (95% ДІ 0,012–0,057; P=0,003) — довший час до ХП, нижча кумулятивна захворюваність.
• СНН2 (без ДА; n=6842): інцидентність ХП 2,1% (143/6842); RMST 14,844 року; різниця vs контроль −0,090 року (95% ДІ −0,120 до −0,060; P<0,001) — коротший час до ХП, вища кумулятивна захворюваність.

Хоч різниця в RMST <1 року, на популяційному рівні вона є клінічно релевантною з огляду на значущі відмінності у частоті ХП.

Перегляньте запис:

Інтерпретація та можливі механізми

1. СНН як предиктор/фактор ризику ХП. Дані цієї та двох попередніх поздовжніх робіт свідчать про підвищену ймовірність ХП у пацієнтів із СНН.
2. Роль дофамінергічної терапії. У групі СНН із застосуванням ДА ризик і час до ХП були кращими, ніж у контролю, тоді як без ДА — гіршими. Це не доводить нейропротекції, але вказує на гетерогенність СНН (первинний vs вторинний) та можливі позадофамінергічні шляхи.
3. Позадофамінергічні зв’язки: залучення норадренергічної системи (locus coeruleus), роль порушень сну (апное, хронічна інтермітуюча гіпоксія), дисфункція глімфатичної системи (накопичення α-синуклеїну), дефіцит заліза як модифікатор дофамінергічної нейротрансмісії.

Сильні сторони дослідження

• Загальнонаціональна вибірка із представництвом жінок (на відміну від попередніх чоловічих когорт).
• Аналітика з урахуванням IPTW та використання RMST як робастного показника за порушених пропорцій ризиків.
• Клінічно значуща стратифікація за фактом застосування дофамінергічних препаратів.

Обмеження

• Ідентифікація діагнозів за кодами МКХ-10 (ризик хибної класифікації; можливе змішування з REM-розладами сну).
• Операційне визначення підгруп (≥2 візити із призначенням ДА) — не виключає припинення через неефективність/побічні явища.
• Ретроспективний дизайн не дозволяє зробити висновок про причинність; відсутня детальна фенотипізація СНН (первинний/вторинний) та біомаркери заліза.
• Потреба у валідації на повній індивідуальній базі НСМС (покриття >97% населення) для розширеного стратифікованого аналізу.

Перегляньте запис:

Практичні наслідки для клініки

• Скринінг і настороженість: у пацієнтів із СНН варто підвищити увагу до продромальних ознак ХП, особливо за наявності порушень сну, ЗДА, апное сну, полінейропатії.
• Менеджмент коморбідностей: системний пошук і корекція дефіциту заліза, розладів сну (включно з апное), метаболічних факторів, що потенційно впливають на нейродегенерацію.
• Лікувальна тактика: застосування дофамінергічних препаратів при СНН полегшує симптоми; отримані дані вказують на інший ризиковий профіль у пацієнтів, які не отримують ДА, але не доводять нейропротекції. Рішення про терапію — за клінічними показаннями, з урахуванням ризику аугментації та побічних реакцій.
• Довгострокове спостереження: доцільне періодичне неврологічне оцінювання у пацієнтів із персистувальним/атиповим СНН, особливо за відсутності відповіді на стандартну терапію або приєднанні симптомів, сумісних із продромою ХП.

Висновок

У загальнонаціональній корейській когорті СНН був асоційований із підвищеним ризиком і коротшим часом до діагнозу ХП порівняно з контролем. Серед осіб із СНН відсутність дофамінергічної терапії пов’язувалася з вищим ризиком і коротшим часом до ХП, тоді як наявність терапії — із нижчим ризиком і довшим часом до події відносно контролю. Зв’язок між СНН і ХП, імовірно, виходить за межі суто дофамінергічних механізмів і включає альтернативні нейробіологічні шляхи. Потрібні проспективні дослідження з фенотипізацією, біомаркерами та інструментальною валідацією.

ДЖЕРЕЛО: jamanetwork

На платформі Accemedin багато цікавого! Аби не пропустити — підписуйтесь на наші сторінки! Facebook. Telegram. Viber. Instagram.