Від надприродного до наукового підходу. Відкриття хвороби Альцгеймера
Дата публікації: 31.10.2024
Автори: Відкриті джерела , Редакція платформи «Аксемедін»
Ключові слова: історія, психіатрія, хвороба Альцгеймера, цікаве, історія відкриття хвороб
Колись психічні розлади сприймалися як результат одержимості демонами, моральної слабкості чи дисбалансу 4 «гуморів» — рідин тіла (чорна жовч, жовта жовч, слиз і кров) що, за давніми уявленнями, визначали фізичне й психічне здоров’я.
Така концепція панувала століттями, доки вчені не почали досліджувати можливість фізіологічних причин психічних симптомів. Поворотний момент настав на початку XX століття, коли німецький лікар Алоїз Альцгеймер зустрів свою відому пацієнтку — Огюст Детер.
Історія Огюст Детер та новий підхід до психіатрії
У 1901 році Альцгеймер, психіатр та невропатолог, познайомився з 51-річною Огюст Детер, яка страждала від прогресуючої втрати пам'яті, дезорієнтації та періодичних параноїдальних нападів. Чоловік Огюст звернувся за допомогою, оскільки її поведінка ставала дедалі дивнішою та агресивнішою: вона забувала базову інформацію, часто не могла пригадати ім’я чоловіка чи місце, де вона знаходиться, а також повторювала вислів: «Я, так би мовити, загубила себе»
Альцгеймер спостерігав за станом Огюст і детально записував її відповіді на запитання. Наприклад, коли він питав її ім’я, вона відповідала «Огюст», але не могла пригадати своє прізвище чи ім’я чоловіка. Її когнітивні функції продовжували швидко погіршуватися. У 1906 році Огюст померла, і Альцгеймер отримав дозвіл на дослідження її мозку. У ході дослідження він виявив два унікальних види аномалій: амілоїдні бляшки та нейрофібрилярні клубки. Це відкриття стало першим свідченням того, що фізіологічні зміни в мозку можуть бути пов’язані з деменцією та іншими психіатричними симптомами
Новий термін та його значення
Альцгеймер опублікував свої висновки в 1907 році, але спочатку його робота не отримала широкого визнання. Лише завдяки підтримці його колеги, відомого психіатра Еміля Крепеліна, термін «хвороба Альцгеймера» почав використовуватись для позначення цього типу деменції. Крепелін згадав про цей випадок у своєму підручнику «Psychiatrie» у 1910 році, чим забезпечив широке визнання відкриття та його значення для медицини. Спочатку хворобу Альцгеймера розглядали як форму «пресенільної деменції», що виникала у молодих пацієнтів, на відміну від «старечого слабоумства», яке вважали результатом вікових змін. Згодом стало зрозуміло, що хвороба Альцгеймера може вражати людей різного віку, і її ознаки — бляшки та клубки.
Вплив на сучасну медицину
Відкриття Альцгеймера заклало основи для сучасної нейронауки та психіатрії. Вчені почали досліджувати інші біологічні маркери та механізми психічних розладів, зрозумівши, що поведінкові симптоми можуть бути пов’язані з конкретними змінами у мозку. Це відкриття було ключовим у розвитку медичних підходів до лікування деменції. Наприклад, теорія «холінергічного дефіциту» припускає, що у хворих на Альцгеймера спостерігається нестача нейротрансмітера ацетилхоліну, який важливий для пам’яті. Це спричинило створення перших ліків для уповільнення симптомів хвороби, таких як інгібітори холінестерази, хоча їхня дія обмежена, і вони не впливають на прогресування захворювання
.Висновки
Сьогодні історія Огюст Детер та праця Алоїза Альцгеймера є основою для розуміння хвороби Альцгеймера як фізіологічного, а не просто поведінкового чи психіатричного розладу. Дослідження в цій галузі тривають, і хоча багато питань залишається без відповідей, ця хвороба перестала бути таємницею: вона є предметом активного дослідження, що охоплює генетичні, молекулярні та клітинні механізми.
Внесок Альцгеймера у науку — це не лише відкриття нової хвороби, але й зміна погляду на психічне здоров’я загалом. Від надприродних уявлень про одержимість до сучасної науки.
На платформі Accemedin багато цікавого! Аби не пропустити — підписуйтесь на наші сторінки! Facebook. Telegram. Viber. Instagram.