Від 60 до 70% усіх випадків деменції припадає на хворобу Альцгеймера

1906 року Алоїз Альцгеймер (Альцгаймер) (нім. Alois Alzheimer; 14 червня 1864 — 19 грудня 1915) описав специфічну хворобу головного мозку, яка починається в передстаречому віці з тотальної деменції і супроводжується явищами: афазії, апраксії і агнозії. Він виділив її характерні нейроморфологічні ознаки у вигляді скупчень амілоїдних бляшок і нейрофібрилярних клубків (скупчень).

15 липня 1910 року німецький лікар, відомий як автор сучасної нозологічної концепції в психіатрії та класифікації психічних захворювань — Еміль Крепелін (нім. Emil Wilhelm Magnus Georg Kraepelin; 15 лютого 1856 — 7 жовтня 1926) у книзі «Клінічна психіатрія», назвав цю патологію «хворобою Альцгеймера». 

• Хвороба Альцгеймера — це первинна дегенеративна хвороба головного мозку невідомої етіології з характерними нейропатологічними і нейрохімічними проявами. 

• Захворювання починається з порушень пам'яті: знижується здатність пацієнта до вивчення нового.

• Прогресування деменції, як правило, повільне, але стабільне, неухильно прогресує протягом декількох років.

• Тривалість захворювання від перших симптомів до смерті становить близько 12 років (у діапазоні від 2 до понад 20 років).

За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, хвороба Альцгеймера є найбільш поширеною причиною деменції — на неї припадає від 60 до 70% всіх випадків деменції. 

Надання медичної допомоги пацієнтам з деменцією в Україні регламентовано Наказом Міністерства охорони здоров’я України від 19.07.2016 № 736. Також на сайті МОЗ опубліковано Настанову № 00756 «Хвороба Альцгеймера» фінського медично-наукового товариства Duodecim Medical Publications Ltd.

Наразі невідомо, що саме спричиняє розвиток деменції. Чинники ризику виникнення хвороби Альцгеймера:

• Сімейний анамнез.

• Підвищений артеріальний тиск, гіперхолестеринемія, низький рівень фізичної активності, надмірна вага в осіб середнього віку.

• Порушення толерантності до глюкози в осіб похилого віку.

• Куріння.

• Зловживання алкоголем і психоактивними речовинами.

• Раніше перенесена тяжка депресія.

• Цереброваскулярні захворювання.

• Низький рівень освіти.

• Низький рівень розумової діяльності.

• Тяжка травма голови.

• Самотність, відсутність соціальних контактів.

Для хвороби Альцгеймера характерно поступове погіршення пам'яті, що триває понад 6 місяців, на МРТ — атрофія медіальної скроневої частки (гіпокамп, енторинальна кора, мигдалеподібне тіло).

10 ознак хвороби Альцгеймера:

• дезорієнтація в часі та місці;

• труднощі виконання повсякденної роботи;

• повторення питань та постійне уточнення вже відомої інформації;

• проблеми з веденням діалогу та порушення мовлення;

• проблеми запам'ятовувати розташування речей;

• проблеми з підрахунком;

• зміна настрою та поведінки;

• втрата здатності мислити раціонально та ухвалювати рішення;

• порушення зорових відчуттів у сприйнятті простору;

• складнощі орієнтування в просторі, розрізняти кольори та контрастність, проблеми з читанням та керуванням автомобілем;

• припинення трудової та соціальної активності. 

При хворобі Альцгеймера не спостерігається жодних змін у загальному аналізі крові. МРТ головного мозку має важливе значення для діагностування хвороби Альцгеймера, оскільки вона допомагає виявити досить характерні структурні ознаки захворювання. У разі розвитку атрофічних змін відповідних відділів головного мозку, точність цього методу може сягати 87%. Головні ознаки хвороби:

• Атрофія гіпокампів з обох боків, яка призводить до компенсаторного розширення нижніх рогів.

• Кортикальна атрофія звивин тім’яних і скроневих часток головного мозку, особливо медіатемпоральних відділів.

• Кортикальна атрофія звивин тім’яних та потиличних часток головного мозку. 

На початковому етапі захворювання атрофічні зміни не мають виразності, тому в цей період МРТ не є основним методом діагностики. 

Для лікування хвороби Альцгеймера призначають медикаментозну терапію і заходи для поліпшення мозкової діяльності. Терапевтичні підходи включають:

• замісну (базисну) терапію, спрямовану на подолання нейротрансмітерного дефіциту;

• патогенетичну терапію (вакцинація і введення сироваток, що знижують утворення β-амілоїду і гіперфосфорілірованого тау-протеїну);

• комбіновану терапію;

• методи генної інженерії;

• нефармакологічні методи. 

Залежно від стану пацієнта підбирають ліки для стабілізації психічного стану, для підтримки роботи нервових клітин (збільшення числа нейромедіаторів, інгібування холінестерази), для усунення супутніх патологій. Якщо вважається, що пацієнт більше не реагує на ліки — прийом медикаментів припиняється на 1–2 тижні. Якщо спостерігається подальше прогресування когнітивного дефіциту — прийом медикаментів відновлюється. 

Для збереження інтелекту пацієнтам рекомендується:

• займатися творчістю;

• активно виконувати повсякденні справи разом з іншими членами сім'ї;

• спілкуватися з друзями та родичами;

• доглядати за квітами в саду або тваринами;

• збільшити фізичну активність (тривалі прогулянки в парках, ходьба, танці, заняття в групах для літніх людей тощо);

• грати на музичних інструментах, співати.

Людям із хворобою Альцгеймера потрібна підтримка близьких та вчасне лікування, щоб сповільнити розвиток дегенеративних змін.

Про хворобу Альцгеймера можна почитати в наступних матеріалах:

«Гени-«зомбі» можуть допомогти у боротьбі зі хворобою Альцгеймера»

«Хвороба Альцгеймера: діагностика за допомогою аналізу крові»

«Перші за 20 років ліки від хвороби Альцгеймера. FDA схвалило новий препарат»

«Вчені виявили ген, що захищає від хвороби Альцгеймера та розробляють систему для швидкого тестування ліків»

Перевірити свої знання Ви можете, якщо візьмете участь в опитуванні «Хвороба, що позбавляє пам'яті, або Пацієнт із хворобою Альцгеймера»