Доступ до ліків рятує життя

24 лютого – ранок цього дня українці не забудуть ніколи. Поки наші воїни захищають українські землі на полях бою, медичні і фармацевтичні працівники щодня рятують життя українців на фронті та в тилу. Героїнею нашої історії стала неймовірно смілива завідувачка аптеки - Лозенко Світлана Василівна.

Фармацевт – теж медик, бо дбає про пацієнта

В системі охорони здоров’я не може бути випадкових людей. І не важливо, який фах ти отримав – медичний чи фармацевтичний. Адже фармацевт і лікар з однаковою відповідальністю мають опікуватися здоров'ям і життям пацієнтів. Іноді навіть ризикуючи собою.

Російські війська зайшли в містечко Іванків на Київщині в перші дні війни. Світлана Василівна Лозенко, завідувачка аптеки, 24 лютого була на роботі. Але обстріли посилювалися і довелося евакуюватися.

Ворог обстрілював машини, що намагалися виїхати з містечка. Рятуючись від куль, їхали закинутими об’їзними дорогами. Так вдалось дісталися селища неподалік Іванкова, де в них був будинок. Згодом цей будинок прихистить ще й найбільший аптечний скарб – лікарські засоби, які завідувачка врятує від непроханих російських гостей.

Аптека знаходиться в самому центрі містечка, навпроти будівлі держадміністрації. Світлана Василівна навідувала її кожні три дні, і 13 березня побачила страшну картину. «Двері в аптеку розтрощені, вітрини розбиті, на подвір’ї валяються гільзи. Я забігла всередину – але… тут вже попрацювали мародери. Треба було рятувати те, що залишилося».

Жінка кинулася до осередку окупаційної влади – просити дозволу вивезти з аптеки рештки ліків та техніки. Довелося довго пояснювати під дулами автоматів, що вона завідувачка, пред`являти документи. Світлана Василівна тоді не думала, чим може закінчитися її благородний порив. Але їй пощастило. В окупантів того дня був гарний настрій… дозволили.

Вони з чоловіком заходилися збирати ліки, вантажити холодильник для їхнього зберігання, комп’ютери, сканери. Відлік часу йшов на хвилини. «До нас навідувалися солдати і питали: «Долго еще?» На третій раз у них урвався терпець: «Даю пол часа и начинаем стрелять!»

Встигли! Потім була небезпечна дорога через блокпости, але довезли все цілим та неушкодженим. Вже в темряві розвантажували та ховали в льосі, щоб ворог не побачив і не розстріляв ні їх, ні врятовані лікарські засоби.

Треба було попередити керівництво про те, що вона вивезла з аптеки товар та техніку. Однак зв’язку не було. Світлана Василівна пішла у поле за селом і звідти їй вдалося додзвонитися в Київ своєму куратору. Поки розмовляла, її «побачив» російський гвинтокрил і почався обстріл. «Я сховалася у лісі. Вже потім, коли він полетів далі, добігла до свого дому. Тоді я вперше серйозно злякалася. Вперше в житті довелося бути мішенню».

31 березня ввечері окупанти покинули містечко. А 25 квітня першою в Іванкові відкрилася аптека! Місцеві мешканці боязко заходили в аптеку. Вони не могли повірити своєму щастю. «Ледь дочекалися, поки ви відкриєтеся. Ледь дожили», – казав кожен другий.

Окупований Іванків був повністю відрізаний від світу понад місяць – мости розбомбили і люди не мали жодної можливості придбати лікарські засоби. Отже, і на будь-яку медичну допомогу не могли розраховувати.

Коли ти працюєш для людей, а наш фах іншого не передбачає, то не думаєш про себе. Ліки, які вдалося тоді, зберегти, стали справжнім спасінням і врятували не одне життя. Якщо б довелося ще раз пережити таке, я б жодної хвилини не роздумувала. Здоров`я пацієнтів для мене – найбільша нагорода.

Варто подякувати всім медикам та фармацевтам, які рятують наше життя, адже медицина зараз – це №1 після ЗСУ і потребує підтримки та допомоги кожного!