Добровольці, інфіковані вірусом грипу А, демонструють різні моделі виведення вірусів у навколишнє середовище

Хоча в минулому сезонність грипу пов’язували з «впливом» зірок, сьогодні це явище пояснюється чіткими біологічними механізмами та особливостями вірусної передачі.

Одним із найкритичніших елементів передачі є виділення вірусу інфікованою людиною у навколишнє середовище під час звичних дій — розмови, кашлю, чхання чи навіть спокійного дихання. Нове дослідження, опубліковане в Science Translational Medicine, детально описує, наскільки різними можуть бути ці індивідуальні траєкторії виділення вірусу грипу A у людей, і як із цим пов’язані особливості мукозального та системного імунітету.

Команда з кількох установ США змоделювала реальну епідеміологічну ситуацію сезону грипу, коли люди мають «складну історію» імунних контактів із вірусами грипу: перенесені інфекції, попередні вакцинації, різний мукозальний тонус. У дослідження включили 74 дорослих добровольці (середній вік близько 34 років), яких навмисно експонували пандемічному штаму A/H1N1pdm09 (2009 року). Щоб відтворити часткову охопленість вакцинацією в популяції, половина учасників попередньо отримала ліцензовану чотиривалентну вакцину проти грипу, інша половина залишилася невакцинованою.

Метою було одночасно оцінити:

1. динаміку виділення вірусу як проксі реплікації та потенційної заразності,
2. зв’язок між мукозальною та системною імунною відповіддю та фенотипами виділення,
3. те, як попередній імунний досвід модулює ці процеси в умовах, максимально наближених до «життєвих».

Ключові спостереження: гетерогенність виділення

Дослідники ідентифікували щонайменше три виразні моделі:

• «Нульові виділювачі»: частина добровольців узагалі не виділяла детектований вірус після експозиції. У цих учасників фіксували підвищену різноманітність В- і Т-клітинних відповідей та ознаки ранньої активації мукозального імунітету у слизовій оболонці носа.
• «Одноденні виділювачі»: виявлене коротке, транзиторне виділення (переважно протягом одного дня). Цей фенотип значно частіше спостерігався у жінок, що дослідники інтерпретують як можливий наслідок гормон-модульованого мукозального імунітету (гіпотетична участь естроген-залежних шляхів). Для цієї групи характерним було нижче загальне вірусне навантаження.
• «Персистентні виділювачі»: учасники, у яких виділення тривало два і більше днів, мали вищий ранній рівень вірусного навантаження та менш сприятливий імунний профіль у перші дні інфекції.

Висновок авторів: те, як людина виділяє вірус після зараження A/H1N1pdm09, суттєво корелює з її мукозальною та системною імунною відповіддю, сформованою довготривалою історією інфекцій і вакцинацій. Інакше кажучи, «імунне минуле» визначає «вірусне сьогодення».

Роль мукозального імунітету: перша лінія, що вирішує траєкторію

Дані з клітин слизової оболонки носа та периферичної крові (у т.ч. транскриптомні сигнатури, аналіз Т/В-клітинних репертуарів) вказують на те, що рання активація локальної противірусної відповіді може «зламати» реплікативну траєкторію вірусу й обмежити або зовсім запобігти виділенню. Це особливо важливо для проєктування вакцин, здатних індукувати потужний мукозальний імунітет у верхніх дихальних шляхах, де вірус грипу ініціює інфекцію та звідки переважно виділяється.

Вакцинація, стать і «імунний ландшафт»: практичні наслідки

Факт, що «одноденне» виділення було статистично частішим серед жінок, вказує на необхідність тоншого обліку статево-специфічних імунних відмінностей у профілактичних стратегіях. Попередня вакцинація — у поєднанні з попередніми інфекціями — формує складний «імунний ландшафт», який може зумовлювати як силу, так і тривалість виділення.

З клінічної перспективи це означає:

• для інфекційного контролю в установах охорони здоров’я і домогосподарствах важливо розуміти, що не всі інфіковані однаково небезпечні як джерела передачі; часові вікна найбільшої контагіозності різняться;
• у стратегіях тестування та ізоляції можуть знадобитися корекції з урахуванням фенотипів виділення (коротке/довге вікно виявлення та заразності);
• при розробці вакцин наступного покоління, включно з інтраназальними, доцільно таргетувати мукозальні механізми, що асоціюються з фенотипом «нульового» або «одноденного» виділення.

На відміну від класичних «челендж»-досліджень із мінімальним попереднім імунітетом у добровольців, ця робота свідомо включила реалістичний «імунний багаж» учасників і часткову вакцинацію, краще моделюючи сезонну циркуляцію вірусу в популяції. Такий підхід дозволив пов’язати реальні імунні профілі з фактичними траєкторіями виділення та ранніми мукозальними подіями.

Автори відзначають невеликий розмір вибірки, молодий середній вік і відсутність когорти з вагітністю, старшим віком чи значущими коморбідними станами (хронічні легеневі та серцево-судинні хвороби, імуносупресія, ожиріння). Тому екстраполяція висновків на ці групи потребує окремих досліджень. Також для повнішої картини варто розширити часові рамки спостереження та інтегрувати дані про поведінкові й середовищні фактори, що можуть впливати на виділення.

Що це означає для практики та політик

1. Вакцини з мукозальним акцентом. Дані підтримують інвестиції в платформи, які формують стійку локальну імунну відповідь у верхніх дихальних шляхах, здатну зменшити або скоротити період виділення.
2. Персоналізація профілактики. Облік статі, імунного «бекграунду» та, потенційно, біомаркерів ранньої мукозальної активації може допомогти ідентифікувати групи, що найбільше виграють від певних вакцинних формул або бустерних режимів.
3. Інфекційний контроль. Розуміння індивідуальних траєкторій виділення може оптимізувати тривалість ізоляції, частоту тестування та таймінг повернення до колективів.
4. Комунікація ризику. Пояснення пацієнтам, що «заразність» — не бінарна характеристика і може різко відрізнятися між людьми та днями інфекції, підвищує комплаєнс до заходів ізоляції та маскування в пікові дні.

Висновок

Дослідження демонструє, що виділення вірусу грипу A після контрольованого зараження є глибоко індивідуалізованим і віддзеркалює інтегральний стан мукозального та системного імунітету, сформований попередніми інфекціями та вакцинаціями. Виявлені фенотипи — від повної відсутності виділення до багатоденного персистування — мають прямі наслідки для дизайну вакцин нового покоління, зокрема інтраназальних, і для практик інфекційного контролю. Наступним кроком має стати валідація цих спостережень у ширших, більш різнорідних когортах та ідентифікація доступних у клініці біомаркерів, що дозволяють прогнозувати індивідуальну траєкторію виділення.

ДЖЕРЕЛО: Medical Xpress

На платформі Accemedin багато цікавих заходів! Аби не пропустити їх, підписуйтесь на наші сторінки! Facebook. Telegram. Viber. Instagram.