Синдром Туретта: сучасний клінічний погляд і нові можливості підтримки пацієнтів у 2025 році

Синдром Туретта (СТ) — це хронічне неврологічне захворювання, що проявляється множинними моторними і, принаймні, одним вокальним тиком, які з'являються у дитинстві та тривають понад рік. До Дня обізнаності про синдром Туретта, який щороку відзначається 7 червня, важливо нагадати медичній спільноті про клінічні аспекти цього розладу, нові підходи до його лікування, а також про потребу зменшення соціальної стигми, що досі супроводжує пацієнтів.

Клінічні прояви та коморбідність

Синдром Туретта зазвичай маніфестує у віці 5–7 років, а пік тяжкості тиків спостерігається у 10–12 років. Основними симптомами є мимовільні, короткі, повторювані рухи або звуки. Важливо зазначити, що складні та соціально неприйнятні тики трапляються рідше, ніж вважає громадськість.

Близько 24% дітей у певний період дитинства переживають тики. Часті супутні розлади — синдром дефіциту уваги з гіперактивністю, обсесивно-компульсивний розлад, розлади спектра аутизму. Ці стани ускладнюють перебіг СТ та потребують мультидисциплінарного підходу.

Диференційна діагностика та підхід до пацієнта

Тики слід відрізняти від інших гіперкінетичних розладів, епілепсії, поведінкових та психіатричних станів. Діагноз є клінічним і базується на анамнезі та спостереженні за пацієнтом. Важливо також враховувати психосоціальний контекст, який може посилювати або пом’якшувати прояви тиків.

Психосоціальні наслідки та стигматизація

Стигма, нерозуміння з боку оточення, труднощі в навчанні та соціальній адаптації — усе це є значним викликом для дітей із СТ. Непоодинокими є випадки булінгу в освітніх закладах, ізоляції, а також хибних уявлень з боку дорослих. Підвищення обізнаності, у тому числі серед медичних працівників, є ключовим у зміні ситуації.

Сучасні підходи до лікування

Лікування СТ має бути індивідуалізованим. У легких випадках достатньо психоедукації та моніторингу. При виражених симптомах застосовують:

• Когнітивно-поведінкову терапію, зокрема спеціалізовані методики управління тиками;
• Фармакотерапію, якщо тики суттєво порушують функціонування. Використовуються медикаменти з антидопамінергічною дією;
• Локальне введення ботулотоксину для фокальних тиків;
• Глибоку стимуляцію мозку — у резистентних випадках із тяжким перебігом.

Нові можливості: неінвазивна нейромодуляція

У 2025 році перспективним методом, що отримав клінічну оцінку, є стимуляція серединного нерва. Пацієнти використовують пристрій на зап’ясті, який генерує ритмічні імпульси низької інтенсивності. Це дозволяє зменшити частоту та тяжкість тиків, полегшуючи щоденне життя. Метод неінвазивний, добре переноситься та підходить як для дітей, так і для дорослих.

У дослідженнях відзначено статистично значуще зниження частоти тиків, яке зберігалося при регулярному застосуванні пристрою протягом 4 тижнів. Цей підхід відкриває нові можливості підтримки пацієнтів, які раніше не мали достатнього ефекту від класичної терапії.

Перегляньте запис:

Прогноз і тривале спостереження

У більшості пацієнтів симптоми зменшуються у підлітковому віці, хоча залишкові тики можуть зберігатися. Коморбідні стани часто зберігаються довше і потребують окремого лікування. Роль лікаря — не лише в контролі симптомів, а й у супроводі пацієнта та його родини, у формуванні позитивної адаптації та соціальної реалізації.

Висновки

Синдром Туретта — це не лише неврологічний розлад, а й соціально значуща проблема. Практикуючі лікарі відіграють ключову роль у ранньому виявленні, підтримці, зменшенні стигми та впровадженні сучасних методів терапії.

Підвищення поінформованості до Дня обізнаності про синдром Туретта — це не просто щорічна акція, а системна робота, яка покращує якість життя пацієнтів і сприяє формуванню інклюзивного суспільства.

ДЖЕРЕЛО: Medscape

На платформі Accemedin багато цікавих заходів! Аби не пропустити їх, підписуйтесь на наші сторінки! Facebook. Telegram. Viber. Instagram.