Неспецифічний виразковий коліт: основні принципи діагностики і лікування

Неспецифічний виразковий коліт (НВК) – це хронічне неспецифічне запальне захворювання кишечника невідомої етіології, яке характеризується чергуванням періодів загострення і ремісії. Патологічний процес в основному уражає дистальний відділ ободової кишки, слизову оболонку і підслизову основу прямої кишки, поширюється на всю товсту кишку, а іноді й на кінцевий відділ клубової кишки.

Згідно з МКХ-10 класифікують такі форми виразкового коліту (K51):

1. Виразковий (хронічний) панколіт (К51.0).
2. Ілеїт унаслідок ретроградного закиду вмісту (Вackwash ileitis).
3. Виразковий (хронічний) проктит (К51.2).
4. Виразковий (хронічний) ректосигмоїдит (К51.3).
5. Запальні поліпи (К51.4).
6. Лівобічний коліт (К51.5).
7. Лівобічний геміколіт.
8. Інші виразкові коліти (К51.8).
9. Виразковий коліт неуточнений (К51.9).

Оскільки точна етіологія НВК досі невідома, його розглядають як багатофакторне полігенне захворювання. Як етіологічні чинники розглядають умови навколишнього середовища, імунну дисфункцію, ймовірну генетичну схильність.Захворювання найчастіше розвивається у віці 20–40 років, другий його пік припадає на 55–70 років, хоча хвороба може виникати у будь-якому віці. Немає різниці в частоті розвитку НВК між чоловіками та жінками. Як правило, хвороба розвивається поступово, має різну тяжкість перебігу і відзначається схильністю до рецидивування. У деяких пацієнтів захворювання може тривати кілька років або навіть кілька десятиліть, тому воно визнане ВООЗ як рефрактерне захворювання кишечника. Чинниками ризику є наявність запального захворювання кишечника, HLA-B27, вживання нестероїдних протизапальних засобів, інфекційні агенти.Ключовий діагностичний критерій НВК – кривава діарея, часто з домішками слизу. До інших діагностичних чинників належать абдомінальний біль, тенезми, прогресуюче схуднення. Симптоми зазвичай тривають кілька тижнів або місяців. Близько 10–20% пацієнтів мають постійні симптоми.

Діагностичні критерії НВК наведено в таблиці 1.

Таблиця 1. Діагностичні критерії НВК

Позакишкові ураження виникають у 10–20% пацієнтів, особливо при тотальному ураженні товстої кишки. Можливий розвиток артриту, спондиліту, увеїту, епісклериту, вузлової еритеми, гангренозної піодермії і первинного склерозивного холангіту.

Діагностика НВК (детально в матеріалі «Діагностичні критерії неспецифічного виразкового коліту»)

З метою діагностики НВК проводять:

• загально-клінічний аналіз крові (кількість тромбоцитів, СОЕ, CРБ, фекальний кальпротектин);
• ілеоколоноскопію (виявляють еритему слизової оболонки, легку кровоточивість, ерозії та виразки);
• гістологічне дослідження (біопсію). Його дані типові, але неспецифічні (дифузні гострі та хронічні запальні зміни, які обмежуються слизовою оболонкою та підслизовою основою, звиразкування в період загострення). Біопсію необхідно проводити, навіть якщо слизова оболонка товстої кишки має нормальний вигляд для скринінгу аденокарциноми.

Диференціальний діагноз НВК (детально в матеріалі «Диференціально-діагностичні критерії неспецифічного виразкового коліту»)

НВК диференціюють із хворобою Крона (табл. 2), іншими колітами (мікроскопічним, інфекційним, ішемічним і радіаційним), дивертикулітом, пухлинами, функціональною діареєю.

Таблиця 2. Диференціальна діагностика виразкового коліту та хвороби Крона

Лікування НВК (детально в матеріалі «Лікування неспецифічного виразкового коліту»)

Стратегія лікування НВК ґрунтується на ступені тяжкості і формі захворювання, включає частоту рецидивування, реакцію на попередню медикаментозну терапію, побічні ефекти ліків і наявність екстракишкових проявів. Вік на момент маніфестації захворювання, тривалість перебігу – також важливі чинники. Важливо розрізняти пацієнтів із тяжким НВК, яким показана госпіталізація, і пацієнтів із помірно активним захворюванням, яких можна вести амбулаторно.

Прогноз НВК (детально в матеріалі «Особливості ведення пацієнтів з НВК і прогноз розвитку захворювання»)

Сучасні методи лікування є ефективними у 85% хворих з легким і середньоважким перебігом НВК. У більшості пацієнтів вдається досягти повної ремісії. Помірно виражені клінічні прояви зберігаються у 10% хворих.