Пацієнт спочатку говорить із ШІ, а потім із лікарем: чи готова до цього первинка?

Що буде, якщо пацієнт ще до прийому розповість про свої симптоми штучному інтелекту, отримає від нього можливі діагнози, а лікар перед консультацією побачить готове резюме цієї розмови? Саме такий сценарій перевірили в реальній амбулаторній практиці дослідники Beth Israel Deaconess Medical Center та Google.

У проспективному дослідженні пацієнти перед терміновим прийомом на первинній ланці спілкувалися з розмовною системою штучного інтелекту. Nature Medicine звернула увагу на результати як на один із перших прикладів тестування пацієнт-орієнтованого діагностичного ШІ безпосередньо в реальному клінічному процесі. Результати виявилися обнадійливими щодо здійсненності та безпеки розмови, але водночас показали, чому до автономної роботи таких систем первинна допомога ще не готова.

Як виглядав прийом, у якому спочатку був ШІ?

Дослідження було проспективним, одноцентровим і не мало контрольної групи. Його проводили у Beth Israel Deaconess Medical Center у Бостоні серед дорослих англомовних пацієнтів, які мали запланований терміновий прийом на первинній ланці через одну основну скаргу.

Пацієнт міг поспілкуватися з ШІ протягом п’яти днів перед візитом. Система збирала анамнез, уточнювала симптоми, обговорювала можливі діагнози та формувала підсумок розмови. Транскрипт і резюме передавали лікарю первинної ланки перед звичайною очною консультацією.

Важлива деталь: ШІ не працював самостійно. Кожну взаємодію в режимі реального часу контролював сертифікований лікар внутрішньої медицини, який міг припинити розмову, якщо виникав ризик для пацієнта. Після завершення чату лікар-супервізор також міг уточнити інформацію або виправити помилку системи.

114 пацієнтів розпочали взаємодію, 98 пройшли весь маршрут

Із квітня до листопада 2025 року до дослідження залучили 114 пацієнтів. Сто пацієнтів завершили розмову, а 98 пройшли і взаємодію зі штучним інтелектом, і подальшу консультацію лікаря первинної ланки.

Медіанний проміжок між розмовою із ШІ та прийомом становив один день. Автори розцінюють високий рівень завершення взаємодії як свідчення того, що такий формат технічно можна інтегрувати в реальний амбулаторний маршрут принаймні в умовах досліджуваного центру.

Але головним питанням була не зручність. Дослідники передусім хотіли зрозуміти, чи може система вести клінічну розмову з реальним пацієнтом без ситуацій, які потребують негайного втручання лікаря.

Жодної розмови не довелося зупиняти через небезпеку

За 98 завершених випадків лікарям-супервізорам жодного разу не довелося застосувати передбачене протоколом екстрене припинення розмови. Це була одна з основних кінцевих точок дослідження.

Водночас повністю без втручання людини система не обійшлася. Лікарі виявили одну галюцинацію: ШІ неправильно вказала дату перенесеної раніше операції як майбутню. Ще у п’яти взаємодіях супервізори додавали клінічно важливу інформацію — наприклад, уточнювали симптоми, критерії звернення по невідкладну допомогу або пояснювали пацієнтові контекст потенційно серйозного діагнозу.

Незалежні клінічні оцінювачі позитивно оцінили якість розмов у 87–100% випадків залежно від конкретного критерію. Оцінки самих пацієнтів також переважно були позитивними, хоча їхній діапазон був ширшим — від 48% до 96% за різними характеристиками взаємодії.

ШІ добре збирав анамнез — але лікарі все одно мали що додати

Лікарі первинної ланки загалом позитивно оцінювали здатність системи збирати інформацію про основну скаргу, медичний анамнез і лікарські засоби. Нижчі оцінки отримала щодо збору сімейного анамнезу.

Серед 44 випадків, у яких лікар встиг переглянути матеріали до прийому, 33 лікарі — 75% — вважали їх корисними для підготовки до консультації. У 25 із 44 випадків лікарі повідомили, що попередня взаємодія пацієнта з ШІ могла вплинути на їхню подальшу клінічну поведінку.

Однак тут з’являється практична проблема, яка може бути не менш важливою за якість самого алгоритму. Із 60 заповнених лікарями опитувань лише у 44 випадках вони фактично переглянули розмову пацієнта із ШІ до консультації. Частина лікарів просто не мала можливості зробити це до прийому.

Тобто навіть якісний ШІ-інструмент не приносить користі автоматично: система повинна бути інтегрована в робочий процес так, щоб лікар реально мав час побачити і використати її результат.

Перегляньте записи:

А наскільки добре ШІ ставив діагноз?

Через вісім тижнів три лікарі внутрішньої медицини переглядали медичну документацію пацієнтів і визначали референтний діагноз. Після цього оцінювали діагностичні припущення.

Правильний референтний діагноз був серед перших семи запропонованих системою варіантів у 90% випадків, серед перших трьох — у 75%, а на першому місці — у 56% випадків.

Ці цифри показують потенціал системи як інструмента для формування диференційного діагнозу, але водночас пояснюють, чому отриману від ШІ відповідь не можна прирівнювати до остаточного діагнозу. Майже в половині випадків правильний діагноз не був першим припущенням системи.

План ШІ був безпечним, але лікарський частіше був практичнішим

Дослідники також порівнювали плани ведення, сформовані ШІ та лікарями первинної ланки. У 48% випадків експерти оцінили їх як однакові за якістю. План штучного інтелекту віддали перевагу у 6% випадків, а план лікаря — у 27%.

За критерієм безпеки позитивну або дуже позитивну оцінку отримали 93% планів ШІ проти 95% планів лікарів. Проте відмінності ставали помітнішими, коли оцінювали не лише безпеку: відповідність клінічній ситуації позитивно оцінили у 83% планів ШІ проти 94% лікарських, економічну доцільність — у 85% проти 97%, практичність — у 94% проти 100%.

Отже, система могла генерувати загалом безпечні пропозиції, але лікарі краще враховували реальні обмеження та практичність подальшого ведення. Саме ця різниця важлива для первинної ланки, де рішення залежить не лише від того, «що в ідеалі потрібно зробити», а й від доступності обстежень, вартості, маршрутизації та конкретних обставин пацієнта.

Коли «можливий діагноз» від ШІ може нашкодити?

Одна з принципових особливостей штучного інтелекту полягала в тому, що система не просто збирала анамнез, а могла безпосередньо обговорювати з пацієнтом потенційні діагнози. Саме це створює новий клінічний сценарій: людина приходить до лікаря вже з інформацією, яку почула від ШІ.

В одному випадку програма включила до диференційного діагнозу лімфому, що спричинило занепокоєння пацієнта. Лікар згодом оцінив цю взаємодію як дещо шкідливу. Ще у трьох випадках клініцисти висловлювали занепокоєння щодо можливого передчасного звуження діагностичного пошуку після розмови із системою.

Це показує одну з потенційних проблем пацієнт-орієнтованого ШІ. Навіть клінічно допустиме припущення може мати психологічний ефект, а попередньо запропонований діагноз здатний вплинути і на очікування пацієнта, і на подальше мислення лікаря.

Також рекомендуємо розділ Протоколи,
що містить адаптовані для системи охорони здоров’я України
клінічні настанови та протоколи, що слугують доказовою основою для ефективного лікування.

Пацієнтам ШІ після розмови подобався більше

Цікаво, що ставлення пацієнтів до медичного штучного інтелекту після безпосередньої взаємодії  загалом покращувалося. Цей ефект зберігався і після подальшої консультації з лікарем.

Більшість пацієнтів оцінювали систему як ввічливу й уважну та повідомляли, що під час розмови вона допомагала їм почуватися комфортно. Водночас слабшими місцями залишалися довіра та конфіденційність: менше пацієнтів були впевнені, що їхня інформація залишатиметься приватною, або однозначно сприймали систему як чесну й таку, якій можна довіряти.

Тому прийнятність технології не дорівнює доведеній клінічній безпеці. Те, що пацієнтові комфортно розмовляти із системою, ще не означає, що її можна залишити без медичного контролю.

Чи готова первинка до схеми «спочатку ШІ — потім лікар»?

Це дослідження показує, що такий сценарій технічно можливий і в ретельно контрольованому середовищі може бути достатньо безпечним для подальшого вивчення. Але воно не демонструє, що ШІ вже можна використовувати замість лікаря або дозволити йому автономно проводити діагностику, тріаж чи визначати лікування.

Дослідження проводили лише в одному центрі, воно не було рандомізованим і не мало контрольної групи. Пацієнти були англомовними, зверталися з однією проблемою та в середньому були молодшими, ніж загальна популяція відвідувачів клініки. Кожну розмову в реальному часі контролював лікар, а після її завершення пацієнт отримував додатковий дебрифінг.

Тому безпечність, яку спостерігали в роботі, не можна автоматично переносити на чатбот, із яким пацієнт самостійно спілкується вдома без нагляду. Так само дослідження не оцінювало, чи зменшує система навантаження на лікарів, скорочує час прийому, покращує клінічні результати або є економічно доцільною.

Що важливо запам’ятати лікарю?

У першому проспективному реальному тестуванні такого формату 98 пацієнтів завершили розмову з діагностичним ШІ перед терміновою консультацією на первинній ланці. Жодна взаємодія не потребувала екстреного припинення з міркувань безпеки, хоча лікарі-супервізори виявили одну галюцинацію та втручалися для уточнення інформації у п’яти випадках.

Серед лікарів, які встигли переглянути матеріали перед консультацією, 75% вважали їх корисними для підготовки до прийому. Водночас правильний діагноз був першим припущенням ШІ лише у 56% випадків, а лікарські плани ведення частіше отримували кращі оцінки щодо відповідності, практичності та економічної доцільності.

Отже, модель «пацієнт спочатку говорить із ШІ, потім — із лікарем» уже перейшла зі сфери симуляцій у реальну клінічну практику. Але нинішні дані підтримують її саме як контрольований інструмент перед консультацією, а не як автономну заміну первинної медичної допомоги.

Наступне питання вже не лише в тому, чи здатний ШІ вести хорошу медичну розмову. Потрібно з’ясувати, чи може він реально покращити результати лікування, скоротити навантаження на лікаря і залишатися безпечним тоді, коли за кожною розмовою вже не спостерігає окремий лікар-супервізор.

ДЖЕРЕЛО: Nature Medicine.

На платформі Accemedin багато цікавого! Аби не пропустити — підписуйтесь на наші сторінки! Facebook. Telegram. Viber. Instagram.