Римські критерії V розширили діагностику розладів взаємодії кишечника та мозку

Через десять років після Rome IV Римський фонд представив оновлені критерії для розладів взаємодії кишечника та мозку. Rome V наближає діагностику до реальної клінічної практики, змінює критерії синдрому подразненого кишечника, додає нові діагностичні категорії та остаточно відходить від терміна «функціональні розлади ШКТ».

Нові Римські критерії V (Rome V) оновлюють міжнародний підхід до діагностики розладів взаємодії кишечника та мозку — DGBI (disorders of gut–brain interaction).

Основна мета змін — краще охопити пацієнтів, яких лікарі реально бачать у повсякденній практиці. Попередні критерії інколи були настільки жорсткими, що частина людей із типовою клінічною картиною не відповідала формальним діагностичним порогам.

При цьому Rome V не передбачає радикальної зміни лікування. Головні нововведення стосуються діагностики, термінології та клінічної класифікації.

Від «функціональних» розладів до порушень взаємодії кишечника та мозку

Однією з важливих концептуальних змін стало подальше закріплення терміна «розлади взаємодії кишечника та мозку» замість традиційного поняття «функціональні розлади шлунково-кишкового тракту».

Такий підхід відображає сучасне розуміння цих станів: симптоми не є «уявними» або такими, що виникають просто через відсутність структурної патології.

DGBI пов’язані зі складною взаємодією моторики ШКТ, вісцеральної чутливості, імунних механізмів, мікробіоти, центральної нервової системи та психосоціальних факторів.

У Rome V також продовжили відмовлятися від слова «функціональний» у назвах окремих діагнозів. Наприклад, «функціональний запор» тепер пропонується називати «хронічним запором».

Діагноз можна встановлювати ближче до реальної практики

Rome V вводить клінічні критерії, орієнтовані саме на рутинну роботу лікаря.

Для встановлення DGBI необхідно, щоб симптоми відповідали характерній клінічній картині, органічне захворювання було обґрунтовано виключене, а симптоми були достатньо вираженими, щоб змусити пацієнта звернутися по допомогу або впливали на його повсякденне життя.

Тобто акцент зміщується від формального підрахунку симптомів до їх клінічного значення для конкретного пацієнта.

Окремо Римський фонд підготував діагностичні алгоритми для основних DGBI, які мають допомогти лікарю послідовно пройти шлях від симптомів до встановлення діагнозу та виключення органічної патології.

Синдром подразненого кишечника: «дискомфорт» повертається

Одна з найпомітніших змін стосується синдрому подразненого кишечника (СПК).

У Rome IV основним симптомом був саме біль у животі. У Rome V до діагностичних критеріїв знову повертається дискомфорт у животі, оскільки не всі пацієнти характеризують свої симптоми як біль.

Це важлива практична зміна: пацієнт може мати типову клінічну картину СПК, порушення дефекації та значний вплив симптомів на якість життя, але описувати відчуття як тиск, розпирання чи дискомфорт, а не як біль.

Rome V дозволяє краще враховувати такі випадки.

Поріг симптомів СПК став нижчим

Змінилися й часові критерії.

Відповідно до Rome IV, біль у животі повинен був виникати щонайменше 1 день на тиждень протягом попередніх 3 місяців.

У Rome V поріг пропонується знизити до болю або дискомфорту щонайменше 3 дні на місяць протягом попередніх 3 місяців.

Причина проста: попередня частота могла краще відображати пацієнтів із більш тяжкими проявами, але виключати людей із клінічно значущим СПК меншої частоти.

Змінюється і мінімальна тривалість симптомів. Замість попередніх шести місяців вона може бути скорочена до 8 тижнів.

Таким чином, пацієнтові не обов’язково чекати пів року, щоб формально відповідати діагностичним критеріям.

Симптоми не мають бути постійними

Rome V також підкреслює, що при СПК симптоми можуть бути епізодичними.

Це допомагає відрізнити СПК від синдромів стійкого абдомінального болю, опосередкованих центральною нервовою системою, при яких біль має більш постійний характер.

Такий поділ може бути важливим не лише для встановлення діагнозу, а й для подальшого вибору терапевтичної стратегії.

Rome V вводить нові діагностичні категорії

Оновлення включає кілька окремих станів, яких раніше не було в класифікації або які не мали такого чіткого діагностичного статусу.

Один із них — ретроградна дисфункція крикофарингеального м’яза, більш відома як синдром неможливості відригування. Пацієнти з таким станом не можуть нормально відригувати повітря, що може супроводжуватися здуттям, дискомфортом, характерними звуками в грудях і животі та значним погіршенням якості життя.

Ще одна нова категорія — абдомінальна мігрень у дорослих. Раніше цей діагноз переважно асоціювався з дитячим віком, але Rome V визнає можливість його існування й у дорослих та відносить до розладів травного болю, опосередкованих центральною нервовою системою.

Також окремо виділені аноректальні сенсорні розлади, зокрема гіперчутливість і гіпочутливість прямої кишки.

Це дозволяє точніше класифікувати пацієнтів із порушеннями дефекації та аноректальними симптомами, у яких ключовим механізмом може бути саме порушення сенсорного сприйняття.

Психологічні фактори більше не сприймаються як «причина діагнозу»

Rome V продовжує біопсихосоціальну модель DGBI.

Психологічні фактори можуть значно впливати на інтенсивність симптомів, сприйняття болю, перебіг захворювання та якість життя, але вони не є обов’язковою умовою для встановлення діагнозу.

Це принципово важливо для комунікації з пацієнтами.

Хронічний розлад кишечника не слід пояснювати лише «стресом» або психологічними особливостями. Водночас тривале захворювання саме по собі здатне сприяти тривозі, депресивним симптомам та емоційному дистресу.

Таким чином, взаємозв’язок є двобічним.

Лікування залишається біопсихосоціальним

Попри діагностичні зміни, Rome V не пропонує фундаментально нової терапевтичної моделі.

Лікування має залежати від тяжкості симптомів та їхнього впливу на повсякденне життя.

При легких формах основою залишаються пояснення природи захворювання, підтримка пацієнта, рекомендації щодо харчування та способу життя.

За симптомів середньої тяжкості можуть використовуватися цілеспрямовані медикаментозні втручання разом із методами, спрямованими на вісь кишечник–мозок, зокрема когнітивно-поведінковою терапією, кишково-спрямованим гіпнозом або практиками усвідомленості.

При тяжчих розладах можуть застосовуватися центральні нейромодулятори, зокрема трициклічні антидепресанти та інгібітори зворотного захоплення серотоніну й норадреналіну, у поєднанні з міждисциплінарним веденням.

Перегляньте запис:

Важливі не лише симптоми, а й контакт із пацієнтом

Окремий акцент Rome V робить на відносинах між лікарем і пацієнтом.

Лікар має визнавати реальність симптомів, пояснювати механізми захворювання зрозумілою мовою та залучати пацієнта до вибору цілей лікування.

Це особливо важливо при DGBI, де симптоми можуть зберігатися роками, змінювати інтенсивність і суттєво впливати на харчування, соціальне життя, роботу та емоційний стан.

Тому успішне ведення передбачає не лише призначення препарату, а й спільну довгострокову стратегію.

Що зміниться для лікаря

Rome V фактично робить діагностичну систему більш гнучкою.

Пацієнти з менш частими, але клінічно значущими симптомами тепер можуть раніше відповідати критеріям СПК. Повернення поняття абдомінального дискомфорту дозволяє не виключати людей лише через те, що вони не називають свої відчуття «болем».

Одночасно нові категорії допомагають точніше класифікувати менш типові синдроми — від абдомінальної мігрені у дорослих до порушень аноректальної чутливості.

При цьому принцип залишається незмінним: перед встановленням DGBI лікар повинен обґрунтовано виключити органічну патологію відповідно до клінічної ситуації, а не просто використовувати Rome V як заміну повноцінному клінічному обстеженню.

Головний висновок

Rome V наближає діагностику розладів взаємодії кишечника та мозку до реальної клінічної практики.

Для СПК повертається поняття абдомінального дискомфорту, знижується поріг частоти симптомів і скорочується необхідний період їх існування. До класифікації додаються нові діагнози, зокрема абдомінальна мігрень у дорослих, ретроградна дисфункція крикофарингеального м’яза та аноректальні сенсорні розлади.

Водночас Rome V не змінює головної концепції ведення таких пацієнтів: діагностика має бути клінічно обґрунтованою, а лікування — персоналізованим, біопсихосоціальним та залежним від тяжкості симптомів і їхнього впливу на життя людини.

ДЖЕРЕЛО: Medscape

На платформі Accemedin багато цікавих заходів! Аби не пропустити їх, підписуйтесь на наші сторінки! Facebook. Telegram. Viber. Instagram.