Стандарт медичної допомоги «Депресивні розлади у дорослих та дітей»

Проєкт нового Стандарту медичної допомоги «Депресія (первинна та спеціалізована медична допомога)» оприлюднений для громадського обговорення. Документ спрямований на уніфікацію підходів до діагностики та лікування депресивних розладів, а також на чітке розмежування зон відповідальності лікарів різних ланок медичної допомоги. Основний акцент зроблено на етапності, безперервності та інтегрованому веденні пацієнтів, що має допомогти запобігати хронізації розладів, рецидивам і підвищеному ризику небезпечної поведінки.

Новий стандарт закріплює практику ведення пацієнта мультидисциплінарною командою. Залежно від віку пацієнта та тяжкості стану до процесу можуть залучатися сімейні лікарі, педіатри, психіатри, дитячі психіатри, лікарі-психологи, клінічні психологи, а за клінічними показаннями — соціальні працівники та фахівці системи освіти.

Важливий акцент зроблено на ранньому виявленні депресивних розладів на рівні первинної медичної допомоги. Сімейні лікарі та педіатри мають проводити первинну оцінку психоемоційного стану при зверненнях зі скаргами на знижений настрій, тривалу тривожність, втрату інтересу до звичних занять, соматичні скарги без чіткої органічної причини або загальне погіршення повсякденного функціонування. Для швидкого скринінгу груп ризику лікарям рекомендується ставити два ключові запитання щодо наявності пригніченості або безнадії та втрати інтересу до звичної активності протягом останнього місяця.

Діагностичні критерії та оцінка стану

Згідно з документом, депресивний розлад може бути запідозрений лікарем будь-якої спеціальності, однак остаточний діагноз верифікується на основі міжнародних критеріїв DSM/МКХ. Для діагностики мають відзначатися щонайменше 5 із 9 основних симптомів, які тривають не менше 2 тижнів і призводять до вираженого порушення функціонування.

До основних симптомів належать пригнічений настрій, виражена ангедонія, значна ненавмисна зміна маси тіла або апетиту, стійке безсоння чи підвищена сонливість, помітне психомоторне збудження або загальмованість, постійна втома й низький рівень енергії, відчуття власної нікчемності або безпідставної провини, порушення концентрації чи здатності ухвалювати рішення, а також думки про смерть або ознаки суїцидального ризику.

Обов’язковою умовою діагностики є виключення супутніх соматичних захворювань, впливу психоактивних речовин, зокрема лікарських засобів або алкоголю, а також нормальних реакцій на гострі стресові події, які можуть мати потенційно зворотний характер.

Стандарт також розмежовує зони відповідальності між первинною та спеціалізованою ланками. На рівні первинної медичної допомоги передбачені клінічне інтерв’ю та використання валідованих інструментів скринінгу: PHQ-9 або HADS для дорослих і MFQ для дітей. Як допоміжний інструмент первинної оцінки та ухвалення рішень щодо направлення лікарі різних спеціальностей можуть використовувати Настанову ВООЗ mhGAP. Спеціалізована ланка, зокрема лікарі-психіатри, відповідає за підтвердження діагнозу, визначення ступеня тяжкості розладу та призначення терапії.

Комплексний діагностичний огляд психіатра включає збір анамнезу, оцінку соматичного статусу за допомогою опитувальника PHQ-15, патопсихологічне обстеження з оформленням висновку клінічного психолога, оцінку супутньої тривоги за шкалою HAM-A та скринінг на посттравматичний стресовий розлад відповідно до наказу МОЗ від 19 липня 2024 року № 1265. Оцінка суїцидального ризику є обов’язковою. У разі підвищеного ризику за C-SSRS лікар забезпечує негайну госпіталізацію до спеціалізованого закладу або організовує посилений нагляд.

Обов’язковому направленню до психіатра також підлягають пацієнти з високими балами за шкалами MADRS або HAM-D, психотичними симптомами чи резистентністю до первинних втручань. Під час діагностики лікар має оцінити здатність пацієнта надати інформовану згоду з фіксацією результатів у медичній карті.

Лікування та спостереження

Терапія депресивних розладів поєднує немедикаментозні втручання, зокрема психосоціальні та психотерапевтичні підходи, і медикаментозне лікування з доведеною ефективністю. Симптомами-мішенями для активного моніторингу під час кожного візиту є афективні, психомоторні, вегетативні, когнітивні та безпекові прояви хвороби.

Медична допомога переважно надається амбулаторно. Стаціонарне лікування, за потреби — у відділеннях інтенсивної терапії, застосовується у виняткових випадках: при тяжкому перебігу розладу з високим суїцидальним ризиком, наявності психотичних симптомів або вираженого психомоторного збудження чи ступору, тяжких порушеннях сну чи повній відмові від їжі, а також за необхідності інтенсивного лікування тяжкої супутньої соматичної патології.

У дітей віком 5–18 років депресія може проявлятися не лише зниженим настроєм, а й поведінковими порушеннями, протестною поведінкою, агресією, соматичними скаргами, зокрема абдомінальним або головним болем, зниженням успішності та погіршенням міжособистісних відносин.

Встановлення остаточного діагнозу дитині є виключним правом дитячого психіатра. Ведення легких епізодів може здійснюватися амбулаторно сімейними лікарями та педіатрами. При підозрі на тяжкий розлад, неефективності лікування або появі суїцидального ризику дитину необхідно негайно направити до дитячого психіатра для вирішення питання щодо госпіталізації.

Окремо в документі враховано юридичний аспект надання допомоги дітям. Відповідно до законодавства, дитина, яка досягла 14 років, має право самостійно надавати усвідомлену згоду на отримання психіатричної допомоги.

ДЖЕРЕЛО: Український медичний часопис

На платформі Accemedin багато цікавих заходів! Аби не пропустити їх, підписуйтесь на наші сторінки! Facebook. Telegram. Viber. Instagram.