Вірус Епштейна–Барр як потенційний тригер системного червоного вовчака: нові докази

Системний червоний вовчак (СЧВ) є складним аутоімунним захворюванням із багатофакторним патогенезом, у якому поєднуються генетична схильність, імунні порушення та вплив зовнішніх чинників. Серед можливих тригерів розвитку СЧВ уже тривалий час обговорюється роль вірусу Епштейна–Барр (EBV). Майже універсальне інфікування EBV у популяції, його здатність до латентної персистенції у В-клітинах та асоціації з низкою аутоімунних захворювань зробили цей вірус одним із ключових об’єктів досліджень у сфері аутоімунітету.

Нове дослідження, опубліковане у Science Translational Medicine, пропонує детальні механістичні докази того, як EBV може сприяти розвитку та підтримці аутоімунного процесу при СЧВ шляхом перепрограмування аутореактивних В-клітин.

Дослідження ґрунтувалося на аналізі зразків периферичної крові 11 пацієнтів із системним червоним вовчаком та 10 здорових осіб контрольної групи. У всіх учасників було підтверджено наявність інфекції EBV за підвищеними титрами антитіл до ядерного антигену EBV.

Для детального вивчення ролі вірусу в патогенезі СЧВ застосовано EBV-специфічне одноклітинне секвенування РНК у поєднанні з секвенуванням B-клітинних рецепторів та аналізом транскриптомів окремих клітин. EBV-позитивні В-клітини ідентифікували за наявністю вірусних транскриптів із використанням унікальних молекулярних ідентифікаторів. Порівнювали транскрипційні профілі EBV-позитивних та EBV-негативних В-клітин як у пацієнтів із СЧВ, так і у здорових осіб.

Основні результати

У пацієнтів із системним червоним вовчаком частка EBV-позитивних В-клітин була приблизно у 25 разів вищою, ніж у здорових осіб контрольної групи. Ці клітини переважно мали фенотип CD27-позитивних В-клітин пам’яті з низькою експресією CD21, що вже раніше асоціювалося з аутоімунною активацією.

EBV-інфіковані В-клітини у пацієнтів із СЧВ демонстрували значно підвищену антигенпрезентуючу здатність. У них спостерігалася активація транскрипційних програм, пов’язаних із презентацією антигенів, інтерферон-стимульованими генами та загальною активацією В-клітин. На відміну від цього, EBV-позитивні В-клітини у здорових осіб не демонстрували подібного імунного профілю.

Окрему увагу дослідники приділили ролі ядерного антигену EBV-2, який виявився потенційним регулятором генів, задіяних у презентації антигену та диференціації В-клітин. Було показано його зв’язування з регуляторними ділянками низки ключових генів, що беруть участь у формуванні активованого імунного фенотипу.

Функціональний аналіз рекомбінантних антитіл, отриманих з EBV-позитивних В-клітин пацієнтів із СЧВ, продемонстрував високу частоту аутореактивності. Більшість протестованих антитіл зв’язувалися з клітинними структурами епітеліальної лінії, тоді як антитіла з EBV-позитивних В-клітин здорових осіб або пацієнтів із іншими аутоімунними захворюваннями такої активності не проявляли.

Клінічне та патогенетичне значення

Отримані дані надають переконливі механістичні докази того, що вірус Епштейна–Барр може не лише асоціюватися з системним червоним вовчаком, а й безпосередньо брати участь у формуванні та підтримці аутоімунного процесу. Перепрограмування аутореактивних В-клітин у потужні антигенпрезентуючі клітини створює умови для хронічної активації імунної системи та персистенції запалення.

Ці результати мають важливі клінічні наслідки. Вони відкривають перспективи для розробки нових терапевтичних стратегій, спрямованих на таргетування EBV-інфікованих В-клітин або вірусних регуляторних механізмів, що підтримують аутоімунну відповідь. Такий підхід потенційно може змінити парадигму лікування не лише СЧВ, але й інших аутоімунних захворювань, асоційованих з EBV.

Обмеження дослідження

Автори зазначають низку обмежень, зокрема технічні труднощі виявлення низькоекспресованих вірусних транскриптів, що ускладнює чітку класифікацію фаз інфекції EBV. Використання заморожених клітин периферичної крові могло вплинути на транскриптомні результати, а імуносупресивна терапія у пацієнтів із СЧВ потенційно змінювала контроль над вірусною інфекцією.

Дослідження демонструє, що вірус Епштейна–Барр може відігравати активну патогенетичну роль у системному червоному вовчаку через глибоку імунну перебудову В-клітин. Отримані дані підсилюють концепцію вірус-індукованого аутоімунітету та формують наукове підґрунтя для подальших досліджень і розробки нових таргетних підходів у лікуванні аутоімунних захворювань.

ДЖЕРЕЛО: Medscape

На платформі Accemedin багато цікавих заходів! Аби не пропустити їх, підписуйтесь на наші сторінки! Facebook. Telegram. Viber. Instagram.