Віспа мавп — хвороба людини з 1970 року

За повідомленням агентства Reuters, Всесвітня організація охорони здоров'я скликає нараду щодо поширення в Європі мавпячої віспи. ВООЗ та партнери вивчають ситуацію, щоб краще зрозуміти масштаби та причини спалаху віспи мавп.

Віспа мавп (мавпяча віспа)(лат. variola vimus, англ. monkeypox) — рідкісне вірусне зоонозне захворювання, симптоми якого у людини схожі з симптомами, які спостерігалися в минулому у пацієнтів з натуральною віспою.

• Вірус віспи мавп (monkeypoxvirus — MPXV) є оболонковим дволанцюжковим ДНК-вірусом з розміром геному близько 190 т.п.н.
• Збудник віспи мавп належить до роду Orthopoxvirus сімейства Poxviridae.
• Вперше збудник був виявлений у мавп в датській лабораторії 1958 року.
• Поглиблені дослідження показали, що за своїми серологічними властивостями вірус віспи мавп перебуває ближче до вірусу натуральної віспи, ніж до вірусів вакцини і коров'ячої віспи.

Вірус є ендемічним у низці країн серед деяких популяцій тварин (збудник насправді циркулює у популяції білок і гризунів, мавпи вважаються так званими випадковими господарями), що призводить до спалахів серед місцевого населення та мандрівників. Віспа мавп у людини викликає спалахи в районах тропічних лісів Центральної та Західної Африки і не є хворобою, що підлягає реєстрації на рівні ЄС/ЄЕЗ. Віспа мавп людини була визнана хворобою людини у 1970 році.

• 7 травня 2022 року Великобританія повідомила про перший випадок мавпячої віспи у мандрівника з Нігерії, а 20 травня — про 11 нових випадків захворювання.
• До 20 травня Америка, Австралія, Канада і як мінімум вісім європейських країн повідомили про десятки підтверджених або підозрюваних випадків.
• Багато з тих, хто захворів, не має зв'язку з поїздками до Африки.
• У минулому спорадичні випадки майже завжди були завізними.
• Станом на 21 травня підтверджено близько 80 випадків захворювання у людей, ще 50 — розслідуються.

Інфікування в індексних випадках відбувається в результаті прямого контакту з кров'ю, біологічними рідинами, а також ураженою шкірою або слизової інфікованих тварин. В Африці документально зареєстровані інфекції у людей в результаті поводження з інфікованими мавпами, гамбійських щурами і білками. Одним з можливих факторів ризику є вживання в їжу м'яса інфікованих тварин без належної термічної обробки.

Вторинна передача, або передача від людини людині, відбувається в результаті тісного контакту:

• з інфікованими виділеннями з дихальних шляхів;
• пошкодженнями шкіри інфікованої людини;
• з предметами, контамінованих біологічними рідинами або матеріалами з осередків ураження хворої людини.

Передача інфекції відбувається переважно повітряно-крапельним шляхом при тривалому особистому контакті, що піддає найбільшому ризику інфікування членів сім'ї людини з гострим випадком захворювання. Передача інфекції може відбуватися при інокуляції або через плаценту (вроджена віспа мавп). Також було задокументовано випадки внутрішньо лікарняної інфекції.

Інкубаційний період віспи мавп складає від 6 до 16 днів, але може коливатися в діапазоні від 5 до 21 дня.

Віспа мавп у людини часто починається з поєднання наступних симптомів:

• лихоманка;
• головний біль;
• виснаження;
• астенія;
• збільшення лімфатичних вузлів;
• біль у спині;
• м'язові болі.

Зазвичай протягом одного-трьох днів після початку лихоманки у пацієнта з'являється висипка, яка спочатку вражає обличчі, а потім поширюється на інші частини тіла. Шкірні прояви спочатку виявляються у вигляді плям, які послідовно розвиваються у папули, везикули, пустули, кірки та струпи. Кількість елементів висипки може варіювати від кількох до тисячі. Також елементи з'являються на:

• мембранах слизових оболонок порожнини рота — у 70% випадків;
• статевих органах — 30%;
• кон'юнктиві та рогівці — 20%.

Шкірні прояви, зазвичай, проявляються на одній і тій же стадії, що є характерною ознакою віспи мавп та дозволяє диференціювати її від вітряної віспи.

• Основна відмінність між натуральною віспою та віспою мавп полягає в тому, що MPXV викликає лімфаденопатію (наприклад, у шийній або пахвинній ділянці). При натуральній віспі і вітряній віспі збільшення лімфатичних вузлів не спостерігається.
• Інші ортопоксвіруси (тобто вірус коров'ячої віспи, вірус віспи верблюдів, вірус буффалопокса) і парапоксвіруси (тобто вірус Орф, вірус псевдокоров'ячої віспи, вірус папульозного стоматиту великої рогатої худоби) зазвичай викликають у людей локальні ураження шкіри.

Хоча клінічні прояви мавпячої віспи м'якші, ніж при натуральної віспи, летальність може досягати 11%. Показники смертності від мавпячої віспи вищі серед дітей та молоді. Особи зі зниженим імунітетом особливо схильні до ризику тяжкого перебігу захворювання.

Було виявлено, що такі ускладнення як:

• респіраторний дистрес;
• вторинні бактеріальні інфекції;
• енцефаліт, —  менш поширені у пацієнтів, вакцинованих проти натуральної віспи. Частота вторинних уражень віспи мавп була значно нижчою серед вакцинованих проти натуральної віспи.

Діагностичні процедури та маніпуляції зі зразками, які, ймовірно, містять MPXV, повинні проводитися як мінімум в установах BSL-2. Вірус віспи мавп класифікується як біологічний агент групи 3. Тому дослідження, що пов'язані з MPVX, слід проводити тільки в робочих зонах, які відповідають щонайменше третьому рівню захисту.

• Можливість виявлення геному ДНК MPXV за допомогою полімеразної ланцюгової реакції в реальному часі (кількісна полімеразна ланцюгова реакція (кПЛР) добре зарекомендувала себе у кількох лабораторіях у Європі. Для аналізу відбираються струпи, мазки та аспірована рідина з вогнища ураження.
• Серологія має обмежене значення через імунологічну перехресну реактивність між патогенними для людини ортопоксвірусами, хоча вона може бути корисною для виключення нещодавньої ортопоксвірусної інфекції. Для контактних досліджень та серологічних обстежень населення в деяких лабораторіях доступне визначення IgM та IgG за допомогою твердофазного імуноферментного аналізу (ELISA) або імунофлуоресцентного аналізу антитіл.

Специфічного лікування мавпячої віспи не існує. Лікування симптоматичне та підтримуюче, включає профілактику та лікування вторинних бактеріальних інфекцій.

Натепер немає вакцини, спеціально ліцензованої для використання проти віспи мавп. Вакцини проти натуральної віспи першого та другого покоління, що складаються з живого здатного до реплікації вірусу вісповакцини і вводяться в рамках програми ліквідації віспи, забезпечують ефективний захист від мавпячої віспи.

Щеплення від натуральної віспи, ймовірно, призначатимуться для «кільцевої» вакцинації близьких контактів інфікованих людей та медичних працівників із груп ризику. Великобританія та Іспанія вже планують запастись вакциною.

Організаційні заходи, що спрямовані на зниження передачі MPXV  від людини до людини:

• Своєчасна діагностика за допомогою спеціалізованої оцінки та лабораторних досліджень.
• Ізоляція інфікованих пацієнтів.
• Впровадження відповідних заходів профілактики та контролю інфекцій у медичних установах (стандартні, контактні та повітряно-крапельні запобіжні заходи).
• Раннє виявлення можливих нових випадків шляхом відстеження контактів за умов спалаху.

Особам, які здійснюють догляд за хворими, та родичам слід уникати дотику до шкірних утворень голими руками, носити одноразові рукавички, дотримуватися суворої гігієни рук.

У закладах охорони здоров’я профілактика передачі заснована на стандартних, контактних та повітряно-краплинних запобіжних заходах при наданні допомоги пацієнтам з симптомами підозрюваного та підтвердженого випадку мавпячої віспи.

ВООЗ продовжує отримувати оновлену інформацію про статус поточних спалахів в ендемічних країнах.