Проблеми дослідження зв'язку між інгібіторами протонної помпи та ризиком захворювання нирок

Недавнє дослідження Scientific Reports досліджує, чи впливає зв’язок між інгібіторами протонної помпи (ІПП) і використанням антагоністів рецепторів гістаміну-2 (H2RA) на ризик хронічної хвороби нирок (ХНН).

ІПП є одними з найпоширеніших ліків, які використовуються для лікування виразкової хвороби та гастроезофагеальної рефлюксної хвороби. Механічно ІПП необоротно пригнічують водень (H + )/калій (K +)-АТФ-азу в шлунку і згодом зменшують секрецію кислоти.

Рекомендуємо долучатись до Nephro Wednesday.

На додаток до корисних ефектів від використання ІПП, нещодавні дослідження висвітлили кілька побічних ефектів, пов’язаних із тривалим використанням цього препарату. Деякі з несприятливих наслідків тривалого застосування ІПП включають гостре ураження нирок (ГПН), гіпомагніємію та гострий тубулярний інтерстиціальний нефрит (АТІН).

Мільйони людей у всьому світі страждають від такої хвороби як хронічна хвороба нирок і хронічна ниркова недостатність, яка значно впливає на смертність, захворюваність і тягар охорони здоров’я. Важливо з’ясувати точний біологічний механізм, який корелює використання ІПП і частоту ХХН.

Про дослідження

Поточне дослідження вивчало зв’язок між тривалим використанням ІПП і ризиком ХХН на основі багатоцентрової бази даних електронних медичних записів (EHR) і Національної служби медичного страхування – національна вибіркова когорта (NHIS-NSC). Ці набори даних були перетворені у формат спільної моделі даних партнерства за медичними результатами спостереження (OMOP-CDM).

Нещодавно вчені розробили стандартизовану дослідницьку мережу, відому як Загальна модель даних (CDM), яка пропонує послідовний формат даних. Стандартизований словник на основі CDM був розроблений організацією Observational Health Data Sciences and Informatics (OHDSI).

У поточному дослідженні для аналізу використовувалася національна популяційна когорта у форматі OMOP-CDM. Були набрані дорослі особи, які були новими користувачами ІПП або H 2 RA протягом понад 180 днів.

Важливо, що учасники дослідження використовували один із препаратів без перерви більше ніж 30 днів між призначеннями. Жоден із кандидатів не мав в анамнезі гломерулонефриту, ХХН або трансплантації нирки.

Цільова когорта була піддана впливу пантопразолу, декслансопразолу, омепразолу, рабепразолу, езомепразолу та лансопразолу. Згодом порівняльна когорта отримувала H 2 Ras, включаючи фамотидин, циметидин, ранітидин і нізатидин.

Результати дослідження

Загалом 1 125 700 учасників було включено до бази даних CDM NHIS-NSC між 2002 і 2013 роками, тоді як бази даних CDM шести лікарень пропонували більш обширні дані, що охоплювали 10 083 608 суб’єктів між 1999 і 2018 роками. між групами PPI та H 2 RA було проведено масштабне зіставлення оцінки схильності (PSM). На підставі відповідності до обох груп було відібрано 5967 учасників.

Застосування ІПП не було пов’язане з підвищеним ризиком ХХН порівняно з H 2 РА. Хоча попередні дослідження вказували на зв’язок між використанням ІПП та частотою ХХН, механізм, відповідальний за цей зв’язок, залишався невловимим.

Можливо, незрозумілі механізми та суперечливі обсерваційні дослідження призвели до встановлення зв’язку між тривалим використанням ІПП і ХХН. Крім того, ці дослідження не змогли визначити тривалість і кількість використання ІПП, які підвищують ризик розвитку ХХН.

Аналіз чутливості показав, що пацієнти, які застосовували ІПП протягом тривалого періоду понад 365 днів, могли мати меншу схильність до розвитку ХХН порівняно з особами, які застосовували Н2РА. Важливо, що це спостереження не було статистично значущим.

Також було проведено аналіз підгруп, що включав пацієнтів з цукровим діабетом (ЦД) з обох баз даних. З цією метою не спостерігалося істотного зв’язку між використанням ІПП та ризиком ХХН порівняно з використанням H 2 RA.

Застосування ІПП не мало істотного впливу на ризик розвитку ХХН у хворих на ЦД. Примітно, що це спостереження ґрунтувалося лише на розрахунковій швидкості клубочкової фільтрації (eGFR) лише в базах даних CDM шести лікарень, оскільки ці дані були недоступні в базі даних NHIS-CDM. Обмежені дані вплинули на можливість узагальнення профілю безпеки ІПП у вразливих групах і вимагали подальшої перевірки.

Обмеження

Поточне дослідження має певні обмеження, включаючи наявність невиміряних факторів, які можуть вплинути на зв’язок між використанням ІПП і розвитком ХХН. Наприклад, дослідники не враховували такі фактори способу життя, як фізична активність, куріння або вживання алкоголю, які могли б вплинути на частоту ХХН.

Іншим обмеженням було припущення, що використання H 2 RA не впливає на розвиток ХХН. Оскільки поточне дослідження не включало пацієнтів із підтвердженою ХХН, точний ефект застосування ІПП був неясним.

Висновки

Це дослідження дало важливу інформацію про зв’язок між використанням ІПП та розвитком ХХН. Не було суттєвого зв’язку між тривалим застосуванням ІПП та розвитком ХХН порівняно з використанням H 2 РА. Враховуючи, що діабет є потенційним фактором ризику ХХН, профіль безпеки ІПП для цієї групи осіб може позитивно допомогти у прийнятті клінічних рішень.

ДЖЕРЕЛО: https://www.news-medical.net/