Покращена успішність трансплантації нирки від померлих донорів з анамнезом діалізу

У недавньому дослідженні, опублікованому в JAMA, дослідники порівнювали результати трансплантації нирок, у яких нирки були від померлих донорів, які проходили або не проходили діаліз.

Чи можна використовувати пошкоджені нирки для трансплантації?

У листі очікування на отримання нирки в Сполучених Штатах наразі близько 90 000 осіб, за даними досліджень, щороку менше 20 000 осіб отримують нирки від померлих донорів.

Травматичні інциденти, які призводять до смерті донора, термінальна госпіталізація, що спричиняє нефротоксичне ураження, і запальні каскади, які слідують за смертю мозку, часто призводять до гострого ураження нирок. У результаті занепокоєння щодо належного відновлення нирок після цих ушкоджень перед трансплантацією зазвичай призводить до їх утилізації.

Проте дослідження показали, що ризик відмови трансплантата є подібним у випадках, коли нирки були отримані від померлих донорів з або без гострого ураження нирок. Ці спостереження майже вдвічі збільшили використання нирок від померлих донорів із гострим ураженням нирок.

З усім тим, триваючі занепокоєння щодо результатів, пов’язаних із нирками, отриманими від померлих донорів із гострим ураженням нирок, які пройшли діаліз, призвели до того, що близько 44% цих нирок не використовувалися для трансплантації.

Про дослідження

У цьому дослідженні дослідники визначають, чи трансплантація нирок, отриманих від померлих донорів, які пройшли діаліз до донорства, мала гірші результати порівняно з трансплантацією нирок від відповідних донорів, які не проходили діаліз до смерті.

Для цього були отримані дані про померлих донорів, які проходили діаліз до донорства органів у 2010–2018 роках. До дослідження були включені померлі донори віком від 16 років, які пожертвували нирки, мали три вимірювання креатиніну сироватки під час госпіталізації та пожертвували кожну нирку різному реципієнту.

За допомогою медичних записів можна було з’ясувати, чи проходив донор діаліз під час останньої госпіталізації, режим і тривалість діалізу, а також причину діалізу, наприклад гостру ниркову травму, інтоксикацію метанолом чи етиленгліколем або внаслідок прийому ліків.

До дослідження також були включені померлі донори відповідного віку, статі та раси, які не проходили діаліз до пожертвування нирки. Інші фактори, за якими зіставлялися померлі донори, включали індекс маси тіла (ІМТ), діабет, оцінку швидкості клубочкової фільтрації (ШКФ), гіпертонію, серцеву смерть перед донорством, інсульт, наявність антитіл проти гепатиту С і рік трансплантації.

Дані подальшого спостереження за реципієнтами нирки були вивчені на короткострокові та віддалені результати, перші з яких складалися з уповільненої функції трансплантата. Важливо відзначити, що функція трансплантата є результатом, який визначає такі фактори, як тривалість госпіталізації, витрати та ризик несприятливих наслідків.

Довгострокові результати, які були оцінені, включали оцінку ШКФ через шість і 12 місяців після трансплантації, поздовжнє зниження оціненої ШКФ, повну неспроможність трансплантата та смерть.

Значення креатиніну в сироватці використовували для розрахунку розрахункової ШКФ через шість і 12 місяців після трансплантації, а також поздовжнього зниження цих показників. Усі результати були представлені як рівень захворюваності та кумулятивна захворюваність. Аналіз підгруп також проводився на основі методів і тривалості діалізу.

Перегляньте записи дводенного майстер-класу «Всесвітній день нирки в Україні 2024: розширення справедливого доступу до нефрологічної допомоги та оптимальної практики лікування»!

Результати дослідження

Отримання нирки від померлого донора, який проходив діаліз до пожертвування органу, було пов’язане з більшою ймовірністю сповільненої функції трансплантата. Однак померлий донор, який пройшов діаліз, не мав суттєвого впливу на віддалені результати, такі як невдача трансплантата або смерть.

Ризик уповільненої функції трансплантата був у шість разів вищий, коли нирка була пожертвувана померлим донором, який проходив діаліз через гостру ниркову травму до пожертвування органу, ніж коли нирка була пожертвувана померлим донором, який не проходив діаліз. Таким чином, нирки від померлих донорів, які пройшли діаліз, слід розглядати для реципієнтів, які в іншому випадку є достатньо здоровими, щоб перенести багаторазові сеанси гемодіалізу, які можуть знадобитися у випадку сповільненої функції трансплантата.

Відсутнє стандартизоване звітування про випадки діалізу перед донорством органів із використанням різної термінології та вільного тексту. Це може ускладнити прийняття клінічних рішень і вплинути на наявність придатних для використання нирок. Таким чином, стандартизоване звітування щодо інформації про діаліз донорів має вирішальне значення та повинно включати причину, тривалість і спосіб лікування діалізом для покращення процесів прийняття рішень.

Висновки

Результати дослідження показують, що трансплантація нирки від померлих донорів, які пройшли діаліз через гостру ниркову травму до донорства органів, була пов’язана з підвищеним ризиком уповільненої функції трансплантата. Однак ці донорські нирки не були пов’язані з довгостроковими несприятливими наслідками, такими як відмова трансплантата або смерть.

ДЖЕРЕЛО: https://www.news-medical.net/

На платформі Accemedin багато цікавих заходів! Аби не пропустити їх, підписуйтесь на наші сторінки! Facebook. Telegram. Viber. Instagram.