Лише 1 з 10 із зайвою вагою/ожирінням втрачає 5% ваги тіла

Щорічна ймовірність того, що людина з надмірною вагою або ожирінням втратить принаймні 5% своєї маси тіла, становить приблизно 1 з 10, тоді як зниження ваги до оптимальних показників є навіть менш поширеним. З іншого боку, люди з вищим індексом маси тіла (ІМТ) мали більші шанси втратити щонайменше 5% ваги тіла, ніж люди з нижчим ІМТ, і жінки були більш схильні до цього, ніж чоловіки. Однак шанси досягти здорової ваговій категорії — визначеної як ІМТ 18,5–24,9 кг/м² — були менш імовірними, ніж втрата 5% у всіх групах.

Навіть помірна втрата ваги на 5% при будь-якому ІМТ була пов’язана з покращенням показників здоров’я, включаючи зниження систолічного та діастолічного артеріального тиску, зниження рівня глюкози натщесерце, зниження рівня НвА1с та підвищення рівня холестерину ЛПВЩ, пише Людмила Компанієць, доктор філософії, з Національного центру профілактики хронічних захворювань і зміцнення здоров'я, Атланта.

Дані про понад 18 мільйонів дорослих американців із загальнонаціональної електронної бази даних амбулаторних медичних записів під назвою IQVIA свідчать про те, що «клініцисти та зусилля громадської охорони здоров’я можуть зосередитися на обміні повідомленнями та направленнями до втручань, які підтримують людей із надмірною вагою в досягненні та підтримці значущої втрати ваги, тобто ≥5% для дорослих з будь-яким рівнем надлишкової ваги,

– кажуть автори.

Учасники дослідження шукали медичної допомоги, але не обов’язково для схуднення, і їхній намір схуднути був невідомий. «Кілька досліджень показують, що люди, які намагаються схуднути, можуть досягти більшого зниження ваги», — зазначають дослідники у своїй статті, яка була опублікована в JAMA Network Open.

Під час першого візиту 72,5% учасників були класифіковані як такі, що мають надлишкову вагу (ІМТ 25,0–29,9 кг/м²) або ожиріння (ІМТ ≥30,0 кг/м²). Середній вік пацієнтів становив 54 роки. Трохи більша частина (56,7%) були жінки, 72,3% були білими, а 7,7% – чорношкірими.

Протягом максимального періоду спостереження в 14 років частка з 5% або більшою втратою ваги становила 33,4% тих, хто мав початкову надлишкову вагу, і 41,8% з початковим ожирінням. Частка людей, які досягли здорової ваги (ІМТ, 18,5–24,9 кг/м²), становила лише 23,2% і 2,0% відповідно.

Для комбінованих груп із надмірною вагою/ожирінням скоригована річна ймовірність втрати ваги на 5% або більше становила 1 із 10, збільшуючись із категорією ІМТ від 1 із 12 для тих із початковою надмірною вагою до 1 із 6 для тих із початковим ІМТ 45 кг/м² або вище. Річна ймовірність була дещо нижчою серед чорних, ніж білих жінок (1 з 9 проти 1 з 8 відповідно).

Ці висновки можна частково пояснити перешкодами в наявності та доступі до варіантів лікування ожиріння, включаючи втручання у спосіб життя та фармакотерапію. Існує постійна потреба в політичних стратегіях, які забезпечують доступ громади до харчування та можливостей фізичної активності,

– зазначають автори статті.

Мало того, вони кажуть, що розуміння закономірностей втрати ваги може допомогти підтримати населення, включно з латиноамериканцями, латиноамериканцями та не латиноамериканцями, які непропорційно страждають від ожиріння через такі фактори, як структурний расизм, соціальні та економічні фактори, засновані на расовій та етнічній приналежності.

ДЖЕРЕЛО: https://www.medscape.com