Чи є тирзепатид безпечнішим для очей порівняно з агоністами рецепторів GLP-1?

У пацієнтів із цукровим діабетом 2 типу ризик розвитку офтальмологічних ускладнень залишається клінічно значущою проблемою, навіть за умови сучасного глікемічного контролю. Первинна відкритокутова глаукома та підвищення внутрішньоочного тиску є одними з найпоширеніших причин прогресуючої втрати зору в цій популяції. На тлі активного впровадження інкретинових терапій постає питання не лише їхнього метаболічного ефекту, але й потенційного впливу на органи-мішені, зокрема орган зору.

Нове ретроспективне когортне дослідження оцінює, чи асоціюється застосування тирзепатиду з нижчим ризиком розвитку глаукоми порівняно з селективними агоністами рецепторів глюкагоноподібного пептиду-1 у пацієнтів із цукровим діабетом 2 типу.

Дослідники провели ретроспективний когортний аналіз з використанням даних 71 медичної організації. У дослідження були включені пацієнти з цукровим діабетом 2 типу, які розпочали терапію тирзепатидом або селективними агоністами рецепторів глюкагоноподібного пептиду-1 у період з червня 2022 року по травень 2025 року.

Після зіставлення за показниками схильності остаточна вибірка включала по 41 849 пацієнтів у кожній групі. Середній вік становив 55,1 року, частка жінок — 56,9% у групі тирзепатиду та 57,5% у групі препаратів GLP-1. Середня тривалість спостереження склала 1,4 року для групи тирзепатиду та 1,5 року для групи GLP-1.

Первинною кінцевою точкою був новий діагноз первинної відкритокутової глаукоми. Вторинні кінцеві точки включали розвиток очної гіпертензії та початок лікування глаукоми, незалежно від того, чи застосовувалась медикаментозна або хірургічна тактика.

У пацієнтів, які отримували тирзепатид, ризик розвитку первинної відкритокутової глаукоми був на 50% нижчим порівняно з тими, хто застосовував селективні агоністи рецепторів GLP-1. Також спостерігалося зниження ризику розвитку очної гіпертензії на 41% та зниження ймовірності початку лікування глаукоми на 46%.

Аналіз підгруп показав, що у пацієнтів, які паралельно отримували метформін або інсулін, застосування тирзепатиду асоціювалося зі зниженням ризику глаукоми, очної гіпертензії або початку лікування глаукоми на 33–52% у порівнянні з групою GLP-1.

У віковій групі 60 років і старше збереження нижчого ризику первинної відкритокутової глаукоми та початку лікування глаукоми також залишалося статистично значущим.

Окремий аналіз показав, що застосування тирзепатиду асоціювалося зі зниженням ризику первинної відкритокутової глаукоми на 41% та зниженням ризику початку лікування глаукоми на 33% порівняно з семаглутидом. Подібні тенденції спостерігалися і при порівнянні з дулаглутидом.

Автори дослідження припускають, що спостережувані офтальмологічні переваги можуть бути пов’язані з більш вираженим метаболічним ефектом тирзепатиду, а також із потенційними нейропротекторними властивостями, які реалізуються через одночасну активацію рецепторів глюкозозалежного інсулінотропного поліпептиду та глюкагоноподібного пептиду-1.

Результати цього великого ретроспективного когортного дослідження свідчать, що застосування тирзепатиду у пацієнтів із цукровим діабетом 2 типу асоціюється з нижчим ризиком розвитку первинної відкритокутової глаукоми, очної гіпертензії та потреби у лікуванні глаукоми порівняно з селективними агоністами рецепторів GLP-1. Отримані дані підкреслюють потенційно важливу роль інкретинових терапій у профілактиці діабет-асоційованих офтальмологічних ускладнень та потребують подальшого підтвердження у проспективних дослідженнях.

---

ДЖЕРЕЛО: medscape

---

На платформі Accemedin багато цікавого! Аби не пропустити — підписуйтесь на наші сторінки! Facebook. Telegram. Viber. Instagram.