Екстерналізовані супутні захворювання у підлітків: поширеність та далекі наслідки

Вивчення поширеності цих розладів у клінічних та доклінічних вибірках дітей, підлітків та дорослих виявило високу поширеність супутньої патології. Поширеність супутньої патології була вище 50% для розладів, пов’язаних з ОЗР, РП, СДУГ та розладів, пов’язаних із вживанням психоактивних речовин. На додаток до високої поширеності супутніх захворювань цих розладів, також повідомлялося про високу частку супутніх захворювань між цими та інтерналізованими розладами (тобто стресом і депресією). Епідеміологічні дані показали, що збіг двох або більше розладів не можна пояснити лише випадковими факторами. Дані про коморбідність створили серйозну проблему для систем класифікації та етіологічних гіпотез. Супутні психічні розлади, включаючи екстерналізовані розлади, рідко досліджувалися до публікації DSM-III-R (діагностичного та статистичного посібника з психічних розладів) у 1987 році. У попередніх версіях DSM використовувалася діагностична ієрархія, яка зазвичай означала, що супутні захворювання ігнорувалися та не реєструвалися. Усунення діагностичної ієрархії суттєво збільшило поширеність супутніх захворювань, і тоді ж відбулося значне зростання досліджень, присвячених моделям цих діагностичних збігів. Кількість статей, що містять ключове слово «супутня хвороба», зросла з 0 у 1985 році до 243 у 1993 році та понад 1500 у 2013 році. Це постійна тенденція. Супутня патологія та співіснування двох або більше розладів були головною проблемою діагностичної системи DSM та інших систем класифікації розладів.

Дослідники припускають, що коморбідність при психічних розладах спричинена фундаментальними психопатологічними процесами, і зосереджують свої дослідження на цих основних процесах, а не на їх проявах як окремих розладів. Зосереджуючись на симптомах, а не на розладах, дослідники сформували моделі або парадигми «знизу вгору» на противагу парадигмам «зверху вниз». У висхідних парадигмах увага зосереджена на емпіричних даних, з яких виводиться поняття психопатології. Навпаки, парадигми «зверху вниз» (такі як діагностичні системи DSM та МКХ (Міжнародна статистична класифікація хвороб і пов’язаних із ними проблем зі здоров’ям)) надають пріоритет концептуалізації природи та структури психопатології. У моделях «знизу вгору» був проведений обширний факторний аналіз психіатричних симптомів, щоб виявити та пояснити обмеження, пов’язані зі структурою психопатології. Результати цього масштабного факторного аналізу були різними.

Моделюючи ієрархічні зв’язки між розладами та використовуючи пошуковий факторний аналіз для поведінкових, емоційних, соціальних і мисленнєвих проблем у дітей і підлітків, вчені запропонували біфакторну модель. Перший фактор включав зовнішній полюс (що включає агресивну поведінку та поведінку, що порушує закон) і внутрішній полюс (що включає внутрішньоособистісні розлади, такі як тривога, депресія та фізичні скарги без медичних причин). Другий фактор був однополярним і був представлений як важка психопатологія, яка включала такі проблеми, як дивна поведінка, галюцинації, марення, відчуття переслідування, сплутаність свідомості, страх перед власними імпульсами, примус та одержимість. Припускається, що зв’язок між розладами відображає два виміри інтерналізації та екстерналізації, які представляють загальні генетичні та екологічні наслідки в розладах, пов’язаних з кожним спектром. У підліткових зразках модель інтерналізації-екстерналізації психопатології також була підтверджена іншими дослідженнями.  У цьому контексті окремі симптоми організовані в різні діагнози. Великі дослідження з використанням вибірок підлітків підтвердило цю біфакторну модель. Симптоми корелюють у біфакторній моделі, оскільки всі ці симптоми мають спільну загальну психопатологію. Загалом середній бал вказує на загальну тенденцію до психопатології, а середній бал для кожного спектру вказує на схильність до проблем, пов’язаних із цим спектром. Наприклад, у спектрі екстерналізації ймовірність агресивної поведінки та поведінкових проблем вища. Фактор загальної психопатології може пояснити проблеми, що виникають при ідентифікації унікальних причин, наслідків, біомаркерів і лікування окремих розладів. Цей загальний фактор підкреслює важливість і корисність трансдіагностичного лікування та комплексних профілактичних підходів і може вирішити багато проблем в одній системі. Наявність цієї загальної психопатології вказує на позитивну кореляцію між цими спектрами.

Інша модель показала, що структуру психологічних розладів можна узагальнити в трьох вимірах: (1) внутрішня відповідальність за депресію та тривогу, (2) зовнішня відповідальність за поведінкові розлади та розлади вживання психоактивних речовин і (3) відповідальність за симптоми психозу. Цей висновок показав, що на додаток до встановлених розмірів внутрішніх і зовнішніх зобов’язань існує чіткий третій вимір, який характеризується плутаниною думок. Наразі домінує концепція, що розлад мислення не є самостійним виміром, а вказує на загальну тяжкість загальної психопатології.

Дослідження, які досліджують латентну структуру психічних розладів у дітей і дорослих, також показали, що фактори, що лежать в основі інтерналізованих і екстерналізованих зобов’язань у психопатології, дуже добре пояснюють моделі коморбідності психічних розладів. А все ж таки, усе ще існують суперечки щодо факторів нижчого рівня, але оскільки, здається, існує стійкість у латентній структурі розладів між підлітковим і дорослим віком, втручання, спрямовані на профілактику та лікування психопатології у підлітків, можуть зменшити ризик психічних розладів в дорослому віці.

Нові моделі «зверху вниз» використовують метод факторного аналізу для побудови розмірних шкал, подібних до шкал, заснованих на моделях «знизу вгору», описаних раніше. Структура ієрархічної таксономії психопатології (HiTOP) використовується з метою інтеграції досліджень експериментальної організації психопатології для створення комплексної системи опису. Ця ієрархічна та розмірна система класифікації може розв'язувати проблеми, пов’язані з коморбідністю розладів, гетерогенністю всередині розладів, діагностичною нестабільністю та підпороговими симптомами. Порівняно з діагнозами DSM, трансдіагностичні параметри HiTOP пояснюють моделі спадковості, біологічні нервові процеси, функціональні розлади, фактори ризику навколишнього середовища та варіації у відповіді на терапію. Структура HiTOP складається з п'яти ієрархічно організованих рівнів. На найнижчих рівнях ієрархії знаходяться ознаки та симптоми, які поєднуються, щоб відобразити ширші виміри психопатології, від синдромів/розладів (таких як діагнози DSM) до субфакторів (таких як страх і страждання). Спектри (такі як антагонізм і відстороненість) і конструкт вищого рівня є на два рівні вище, що є загальним фактором у більшості форм психопатології. Антагоністичний екстерналізуючий спектр включає тенденції до міжособистісного антагонізму та навмисного заподіяння болю іншим людям з найменшою увагою до їхніх прав і почуттів.

Деякі систематичні огляди також вивчали коморбідність одного розладу з зовнішнього спектра. Систематичний огляд супутніх захворювань куріння електронних сигарет і проблем психічного здоров’я вивчив 40 статей, включаючи групи підлітків і молодих дорослих, зосередившись на трьох спектрах внутрішніх розладів (депресія і тривога, самогубство і розлади харчової поведінки), зовнішніх розладів (СДУГ і РП) і трансдіагностичні концепції (імпульсивність і відчуття стресу). Це оглядове дослідження показало, що куріння електронних сигарет пов’язане з підвищеною поширеністю проблем психічного здоров’я, особливо серед підлітків.

ДЖЕРЕЛО: https://bmjopen.bmj.com/