Переломи головки стегнової кістки: сучасні підходи до діагностики та лікування

Переломи головки стегнової кістки належать до рідкісних, але складних травм, які здебільшого пов'язані з високоенергетичними впливами. Цей тип травм має великий ризик ускладнень, таких як асептичний некроз, гетеротопічна осифікація та посттравматичний остеоартроз. Їх лікування є важливим завданням, що вимагає комплексного підходу, який включає точну діагностику, вибір відповідної тактики терапії та ретельну післяопераційну реабілітацію.

Механізм травм та причини виникнення

Переломи головки стегнової кістки найчастіше виникають внаслідок дорожньо-транспортних пригод (більше 80%) або падіння з висоти. Основною причиною таких травм є значна сила впливу на кульшовий суглоб у момент травмування. Важливою особливістю є те, що більшість переломів цього типу супроводжується заднім вивихом стегна, що додає складності в лікуванні.

Характер пошкодження значною мірою залежить від положення кінцівки у момент травми. Наприклад, при згинанні стегна понад 60° кістка зазнає тиску з боку задньої стінки кульшової западини, що часто призводить до переломів II типу за Pipkin. У випадках, коли на кінцівку діє одночасно кілька сил, зокрема при тривалому впливі з боку задньої стінки кульшової западини, можуть виникати переломи III типу.

Класифікація переломів за Pipkin

Для систематизації лікування переломів головки стегнової кістки широко використовується класифікація Pipkin, яка враховує локалізацію перелому, а також наявність супутніх пошкоджень:

• Тип I: Лінія перелому розташована нижче центральної ямки головки стегнової кістки (поза зоною навантаження).
• Тип II: Лінія перелому проходить вище центральної ямки (у зоні навантаження).
• Тип III: Переломи головки стегнової кістки будь-якого типу, які супроводжуються переломом шийки стегнової кістки.
• Тип IV: Переломи головки, поєднані з переломом кульшової западини.

Методи діагностики

Клінічний огляд

• Типові симптоми включають згинання, аддукцію (приведення) та внутрішню ротацію стегна (для задніх вивихів). Для передніх вивихів характерним є відведення та зовнішня ротація стегна.
• Зазвичай спостерігається вкорочення кінцівки, біль та обмеження рухів.

Інструментальна діагностика

• Рентгенографія: Основний метод для початкової оцінки. Дозволяє виявити вивих і основні ознаки перелому.
• Комп’ютерна томографія (КТ): Забезпечує детальну інформацію про розміри, локалізацію та кількість уламків. Також використовується для планування хірургічного втручання.
• Магнітно-резонансна томографія (МРТ): Використовується для оцінки стану м’яких тканин, судин та хрящів, а також для ранньої діагностики асептичного некрозу.

Підходи до лікування

Лікування переломів головки стегнової кістки залежить від типу ушкодження за Pipkin, а також від наявності ускладнень чи супутніх пошкоджень.

1. Консервативне лікування

Цей підхід можливий у випадках:

• Переломи типу I за Pipkin.
• Відсутність зміщення уламків або зміщення менше ніж 2 мм.
• Стабільність кульшового суглоба.

Методика включає скелетне витягнення, знерухомлення та поступове дозоване навантаження на кінцівку. Пацієнтам рекомендується уникати осьового навантаження на кінцівку протягом щонайменше 6 тижнів.

2. Хірургічне лікування

• Тип I: Використовується видалення невеликих уламків або остеосинтез (фіксація уламків) у разі їх значного розміру.
• Тип II: Рекомендується фіксація уламків за допомогою компресійних, безголовкових або біорезорбтивних гвинтів. Видалення фрагментів є небажаним, оскільки це може призвести до нестабільності суглоба.
• Тип III: У більшості випадків виконується первинне ендопротезування через високий ризик асептичного некрозу та труднощі у відновленні функції суглоба.
• Тип IV: Виконується складна реконструкція, що може включати остеосинтез кульшової западини та головки стегнової кістки.

Особливості оперативного доступу:

• Передній доступ (Сміта-Петерсона) забезпечує оптимальну візуалізацію уламків у випадках типів I і II.
• Задній доступ (Кохера-Лангенбека) використовується у разі переломів IV типу або невправлених задніх вивихів.

Перегляньте записи та слідкуйте за майбутніми заходами в межах Ortho Trauma Friday.

Післяопераційний догляд та реабілітація

Раннє функціональне лікування

• Протягом перших 6–12 тижнів пацієнт пересувається на милицях із частковим навантаженням на кінцівку (до 20%).
• Пасивні рухи у кульшовому суглобі виконуються з обмеженням згинання (не більше 45–50°).

Контрольні обстеження

• Регулярний рентгенологічний контроль дозволяє оцінювати процес зрощення уламків.

Поступове збільшення активності

• Повне навантаження та повернення до активного способу життя можливе не раніше ніж через 3 місяці після операції.

Можливі ускладнення

Найпоширенішими ускладненнями є:

• Ушкодження сідничного нерва (до 20% випадків).
• Асептичний некроз головки стегнової кістки (12%).
• Гетеротопічна осифікація (16–25%).
• Посттравматичний остеоартроз (16–20%).

Особливо важливим є запобігання асептичному некрозу, що досягається своєчасним вправленням вивиху та уникненням тривалого порушення кровопостачання головки стегнової кістки.

Висновки

Комплексний підхід до лікування переломів головки стегнової кістки, що включає використання класифікації Pipkin, сучасних методів діагностики та хірургічних технік, дозволяє покращити функціональні результати та зменшити ризик ускладнень. Основними факторами успіху є своєчасна діагностика, правильний вибір лікувальної тактики та ретельна післяопераційна реабілітація.

ДЖЕРЕЛО: Ортопедія, травматологія та протезування

На платформі Accemedin багато цікавих заходів! Аби не пропустити їх, підписуйтесь на наші сторінки! Facebook. Telegram. Viber. Instagram.