Зі святом мужності й самовідданості!
Дата публікації: 14.10.2020
Автори: Відкриті джерела , Редакція платформи «Аксемедін»
Ключові слова: Покро́ва Пресвято́ї Богоро́диці, День Захисника України, Юрій Вороний
14 жовтня наша країна відзначає справжнє свято мужності й самовідданості, свято лицарства і шляхетності, свято визволителів й захисників України. Цього ж дня — свято Покро́ви Пресвято́ї Богоро́диці.
Багато легенд існує про причину виникнення
цього дня, але в усіх є один сюжет — Матір Божа покриває відважних воїнів своєю
покровою (омофором) і рятує їх від ворогів.
Є люди, все життя яких — подвиг. На нашій платформі вже згадувалось ім’я надзвичайно талановитого лікаря — Юрія Юрійовича (Георгійовича) Вороного.
За радянських часів замовчувались заслуги цього мужнього та шляхетного сина
українського народу.
- Юрій Юрійович народився 9 (21) серпня 1896 р.(за іншими джерелами — 1895р.) у родовому селі Журавки Пирятинського повіту Полтавської губернії (нині – Варвинський район Чернігівської області) в інтелігентній дворянській родині. У метричній книзі батьки записали хлопчика Георгієм Георгійовичем.
- 1913 року був
зачислений на медичний факультет Університету св. Володимира, а закінчив —
1921-го Київську державну медичну академію.
- У роки І світової
війни (20 вересня 1915 р. — 19 квітень 1916 р.) як студент-медик працював у
перев'язному загоні Південно-Західного обласного земського комітету допомоги
хворим і пораненим на війні воїнам.
- Після утворення УНР
студент-патріот добровільно вступив у пересувний перев'язувальний загін військ
Центральної Ради.
- 16 (29) січня 1918 р.
Георгій Вороний брав участь у бою під станцією Крути на перегоні Бахмач-Ніжин.
- Із жовтня 1923 р. по
вересень 1926 р. Юрій Вороний — професор-стипендіат кафедри хірургії, був
ординатором та аспірантом на кафедрі. У цей період він вперше зацікавився питаннями трансплантології.
- Після закінчення
аспірантури Вороний був призначений асистентом Харківського медичного
інституту.
- У 1931— 1934 рр.
працював головним лікарем лікарні в Херсоні, директором і професором хірургії
Херсонського виробничого медичного інституту, а потім — старшим науковим
співробітником Всеукраїнського інституту невідкладної хірургії і переливання
крові.
- 1936 — 1941 рр. Юрій Юрійович
завідував кафедрою хірургії Харківського стоматологічного інституту.
- З початком війни, 45-річного
Ю.Ю. Вороного перевели у розпорядження міськвідділу МОЗ Харкова із
обслуговування поранених з числа цивільного населення. Через відданість
пацієнтам, лікар свідомо залишився в окупації.
- До лютого 1942 р. Юрій
Юрійович доліковував поранених, поки не була спалена 12-а лікарня на Холодній
горі, потім — працював до 13 лютого 1943 року сільським лікарем.
- 1941 року,
перебуваючи в окупованому Харкові, у 12-й лікарні на Холодній горі, Вороний
зробив ще одну унікальну операцію – пришив дівчині відірвану вибухом снаряда
праву руку.
- Лікар потрапив у
полон, і 1943 року Вороний врятував від розстрілу німцями 70 поранених бійців і
офіцерів 13-ої гвардійської кавалерійської дивізії, видаючи їх за хворих на
тиф.
- 25 грудня 1943 р.
українському хірургові пощастило втекти і за допомогою місцевого жителя піти в
ліс у пошуках партизан.
Юрія Юрійовича нагородили двома медалями за доблесну працю у роки Другої світової
війни. Після війни видатному вченому було заборонено займатися викладанням
хірургії у Харкові, тому він протягом кількох років працював лікарем-урологом
міської та обласної лікарень у Житомирі. З 1950 року переїхав до Києва, керував
відділенням експериментальної хірургії Інституту експериментальної біології та
патології (1950–1953) і таким же відділенням Київського інституту гематології
та переливання крові (1953-1960). 13 квітня 1961 р. Юрія Юрійовича Вороного не
стало. Чи не Богородиця вкривала цю людину своєю покровою, даючи можливість
рятувати інших?
Війна вносить свої корективи в життя людей, зокрема, лікарів. Багато наших
колег мріяли працювати військовими медиками, багато цивільних лікарів не змогли
залишитися осторонь і покинули свої кабінети та відділення, пішли на службу у
Національну гвардію. Бути військовим лікарем — це покликання.
Редакція платформи «Аксемедін» вітає всіх чоловіків і жінок — захисників
України. Низький уклін вам, шановні колеги за врятовані життя!
Молимось за вас, воїни України!