Псилоцибін при резистентній депресії — сильний сигнал, але ще не новий стандарт лікування

У пацієнтів із депресією, яка роками не відповідала на стандартне лікування, одноразове застосування 25 мг псилоцибіну в межах структурованої психотерапевтичної підтримки асоціювалося зі значно більшим зменшенням симптомів, ніж плацебо. Ефект зберігався щонайменше шість тижнів, однак дослідники наголошують: це невелике feasibility-дослідження, а не остаточний доказ ефективності.

У Nature Medicine опубліковано рандомізоване контрольоване дослідження псилоцибін-асистованої терапії при великому депресивному розладі, резистентному до лікування. Роботу провели в системі Національної служби охорони здоров’я Великої Британії (NHS), щоб оцінити не лише потенційний терапевтичний ефект, а й можливість реалізації такого підходу в умовах державної психіатричної допомоги.

Результати привертають увагу передусім тим, що учасники дослідження мали тривалий перебіг депресії: у середньому вони жили з вираженими депресивними симптомами близько 20 років, а стандартні методи лікування раніше не давали достатнього результату.

Чому резистентна депресія залишається складною клінічною проблемою?

Treatment-resistant depression, або TRD, зазвичай визначають як депресивний розлад, при якому не отримано достатньої відповіді щонайменше на два адекватні курси антидепресантів.

За даними, які наводять автори роботи, приблизно третина пацієнтів із великим депресивним розладом може відповідати критеріям резистентності до лікування. Для таких хворих сьогодні використовують різні стратегії — зокрема кетамін та ескетамін, електросудомну терапію, повторну транскраніальну магнітну стимуляцію та психотерапевтичні втручання. Проте доступ до частини цих методів залишається обмеженим.

Саме тому останніми роками значно зріс науковий інтерес до психоделічно-асистованої терапії.

Псилоцибін у організмі перетворюється на псилоцин, який, зокрема, є частковим агоністом серотонінових 5-HT2A-рецепторів. Його дія супроводжується вираженими змінами сприйняття, емоційного переживання та суб’єктивного досвіду. Автори припускають, що ці ефекти у поєднанні з психологічною підтримкою можуть бути частиною потенційного терапевтичного механізму.

Як проводили дослідження?

Це було двогрупове подвійне сліпе рандомізоване плацебо-контрольоване дослідження в одному закладі NHS в Англії.

У ньому взяли участь 60 пацієнтів, яких у співвідношенні 1:1 розподілили на дві групи. Половина отримала одноразову дозу псилоцибіну 25 мг, інша половина — плацебо. Усі учасники паралельно отримували структуровану психологічну підтримку.

Для включення пацієнти повинні були відповідати критеріям великого депресивного розладу DSM-5 та мати недостатню відповідь на щонайменше два курси антидепресантів або на антидепресант у поєднанні з психотерапією.

Середній медіанний вік учасників становив приблизно 41 рік, а чоловіків і жінок було порівну. Більшість пацієнтів мали хронічний перебіг захворювання та помірний рівень терапевтичної резистентності.

Важливо, що це була не просто схема «дати препарат і спостерігати».

Перед введенням препарату учасники проходили період підготовки та психоосвіти. Антидепресанти, антипсихотики й стабілізатори настрою поступово відміняли відповідно до протоколу. У день введення учасник перебував приблизно шість годин у спеціально облаштованому тихому приміщенні разом із терапевтом та супроводжуючим фахівцем.

Після цього протягом шести тижнів проводили повторні оцінювання та сесії інтеграційної терапії — через один день, один, три та шість тижнів.

Тобто результати дослідження стосуються саме псилоцибін-асистованої терапії в контрольованих медичних умовах, а не самостійного використання псилоцибіну.

Симптоми депресії зменшилися вже після однієї дози

Основним клінічним інструментом оцінки була шкала депресії Montgomery–Åsberg — MADRS.

Через три тижні різниця між групами становила −10,41 бала на користь псилоцибіну. Розмір ефекту Cohen’s d дорівнював −1,70, що в межах цього невеликого дослідження відповідало дуже великій міжгруповій різниці.

Особливо показовими виявилися частки пацієнтів, які досягли клінічної відповіді та ремісії.

На третьому тижні 43% пацієнтів у групі псилоцибіну продемонстрували клінічну відповідь за MADRS, тобто зменшення показника щонайменше на 50%. У групі плацебо таких пацієнтів було лише 3%.

Критерію ремісії досягли 40% учасників групи псилоцибіну проти 3% у групі плацебо.

На шостому тижні клінічна відповідь за MADRS спостерігалася вже у 50% пацієнтів, які отримали псилоцибін.

Ефект не зник через кілька днів

Одне з важливих спостережень полягає в тому, що різниця між групами не була короткочасною.

Через шість тижнів скоригована різниця за MADRS становила вже −12,92 бала на користь псилоцибіну.

Позитивні зміни спостерігалися не лише за оцінками лікарів. Пацієнти також повідомляли про меншу вираженість депресії, покращення психічного самопочуття, загального стану та соціального функціонування.

На графіку клінічних результатів у статті також видно, що ефекти за більшістю досліджуваних шкал на третьому та шостому тижнях були спрямовані на користь псилоцибіну.

Що відбувалося з тривогою?

Покращення спостерігалося і за показниками тривоги.

На шостому тижні помірну або більш виражену тривогу за шкалою GAD-7 мали 5 із 30 учасників — 17% — у групі псилоцибіну, тоді як у групі плацебо цей показник становив 18 із 29 — 62%.

Однак автори окремо попереджають, що через невелику вибірку оцінки відношення шансів були дуже неточними, тому ці результати слід розглядати як попередні.

А як щодо безпеки?

Під час рандомізованої фази дослідження зареєстрували 287 несерйозних небажаних явищ: 123 у групі плацебо та 164 у групі псилоцибіну.

Близько 64% усіх таких явищ дослідники визнали не пов’язаними з препаратом. Більшість побічних подій були легкими або помірними.

У групі псилоцибіну серед несерйозних небажаних явищ частіше фіксували неврологічні та психоемоційні симптоми. При цьому зі 164 подій у цій групі 111 були легкими, 48 — помірними і п’ять — тяжкими; більшість завершилися протягом основного періоду дослідження.

Загалом було зареєстровано чотири серйозні небажані явища. Три з них виникли у людей, які отримували псилоцибін у різні фази дослідження, але дослідники не вважали їх пов’язаними з препаратом.

За клінічними шкалами безпеки також не спостерігали суттєвого зростання маніакальної симптоматики або суїцидальності протягом дослідження. Водночас пацієнтів із високим суїцидальним ризиком до випробування не включали, тому отримані результати не можна автоматично переносити на цю категорію хворих.

Найбільша проблема — фактично неможливо приховати, хто отримав псилоцибін

Одне з ключових обмежень психоделічних досліджень — так зване функціональне розсліплення.

Навіть якщо капсули псилоцибіну та плацебо зовні однакові, характерні психоактивні ефекти препарату дозволяють багатьом пацієнтам зрозуміти, що вони отримали активне лікування.

У цьому дослідженні серед учасників, яких запитали про передбачуване лікування, 100% пацієнтів із групи псилоцибіну правильно визначили свою групу. У групі плацебо правильно здогадалися 70%.

Це має принципове значення.

Очікування пацієнта, інтенсивний суб’єктивний досвід, терапевтичний контакт і психологічна підтримка можуть самі впливати на результат. Тому частина великої різниці між псилоцибіном та плацебо могла бути пов’язана не лише з фармакологічною дією речовини.

Автори прямо визнають, що expectancy effect, імовірно, пояснює певну частину спостережуваної міжгрупової різниці.

Водночас це створює цікаву методологічну проблему: психологічний досвід та його подальша інтеграція можуть бути не просто «перешкодою» для оцінки ефекту, а частиною самого терапевтичного механізму псилоцибін-асистованого лікування.

Чому це дослідження важливе?

Попередні випробування вже демонстрували потенційну антидепресивну дію псилоцибіну. Особливість цієї роботи полягає в тому, що вона була проведена безпосередньо в системі державної психіатричної допомоги NHS.

Дослідників цікавило, чи можливо організувати таке складне лікування поза вузькоспеціалізованими експериментальними центрами.

Результат виявився позитивним: усі 60 рандомізованих учасників прийшли на процедуру введення препарату, а 59 із 60 завершили оцінювання MADRS на всіх контрольних візитах.

Більше того, частину дослідження проводили вже не в спеціальній клінічній дослідницькій установі, а в амбулаторному центрі психічного здоров’я. Автори не зафіксували нових логістичних проблем або проблем із безпекою після такого переходу, хоча підкреслюють, що це лише неформальне спостереження.

Для перспективи впровадження психоделічно-асистованої терапії у звичайні системи охорони здоров’я це важливий аспект.

Але це ще не дослідження, яке змінює стандарти лікування

Попри вражаючу різницю між групами, автори дуже обережні у висновках.

Головною метою випробування була оцінка здійсненності майбутнього масштабнішого дослідження, а не остаточне встановлення ефективності псилоцибіну.

Вибірка складалася лише з 60 осіб, спостереження в основній рандомізованій фазі тривало шість тижнів, а функціональне розсліплення було дуже вираженим. Крім того, вибірка була досить високоосвіченою та недостатньо репрезентувала окремі етнічні групи, що обмежує можливість переносити результати на всю популяцію пацієнтів із резистентною депресією.

Тому висновок не звучить як «одна доза псилоцибіну лікує резистентну депресію».

Коректніше сказати: одноразове застосування 25 мг псилоцибіну разом із психологічною підготовкою та подальшою інтеграційною підтримкою продемонструвало сильний попередній антидепресивний сигнал, який зберігався шість тижнів, і такий підхід виявився можливим для реалізації в умовах державної системи психіатричної допомоги.

Що далі?

Автори вважають, що результати обґрунтовують проведення більшого підтверджувального дослідження.

Необхідно визначити, наскільки тривалим є антидепресивний ефект, оцінити довгострокову безпеку та функціональні результати, а також знайти кращі способи контролю впливу очікувань пацієнтів і психологічної підтримки.

Окремо постає питання економічної доцільності. Псилоцибін-асистована терапія потребує попередньої підготовки, багатогодинного контрольованого введення препарату та подальших інтеграційних сесій, тому навіть ефективний препарат не обов’язково означає просте або дешеве лікування.

Автори прямо зазначають: економічну ефективність необхідно окремо оцінити, перш ніж говорити про можливість широкого використання такого підходу в державній системі охорони здоров’я.

Наразі також триває дворічне спостереження за учасниками цього випробування, яке має дати більше інформації про довгострокові результати.

Головний висновок

Результати дослідження Nature Medicine додають нові аргументи на користь подальшого вивчення псилоцибін-асистованої терапії при резистентній депресії. Після однієї дози 25 мг у поєднанні зі структурованою психологічною підтримкою клінічне покращення через три тижні спостерігалося значно частіше, ніж після плацебо, а різниця зберігалася через шість тижнів.

Проте це не означає, що псилоцибін уже можна розглядати як самостійне або рутинне лікування депресії. Досліджувався комплексний контрольований терапевтичний протокол, вибірка була невеликою, а проблема функціонального розсліплення суттєво ускладнює оцінку чистого фармакологічного ефекту.

Якщо більші дослідження підтвердять довгострокову ефективність, безпеку та економічну доцільність такого підходу, псилоцибін-асистована терапія потенційно може стати ще одним варіантом для пацієнтів із тяжкою депресією, які не отримують достатнього ефекту від існуючих методів лікування. Саме так обережно формулюють перспективу й автори роботи.

ДЖЕРЕЛО: Nature Medicine

На платформі Accemedin багато цікавих заходів! Аби не пропустити їх, підписуйтесь на наші сторінки! Facebook. Telegram. Viber. Instagram.