Прийнято закон «Про систему громадського здоров’я»: огляд редакції

Верховна рада України ухвалила закон «Про систему громадського здоров’я», документ 2573-IX, чинний. Поточна редакція має вступити в силу з 1 жовтня 2023 р. Очікується ще одна редакція, що відбудеться 11.02.2024.

Цей Закон визначає правові, організаційні, економічні та соціальні засади функціонування системи громадського здоров’я в Україні з метою зміцнення здоров’я населення, запобігання хворобам, покращення якості та збільшення тривалості життя, регулює суспільні відносини у сфері громадського здоров’я та санітарно-епідемічного благополуччя населення, визначає відповідні права і обов’язки державних органів та органів місцевого самоврядування, юридичних і фізичних осіб у цій сфері, встановлює правові та організаційні засади здійснення державного нагляду (контролю) у сферах господарської діяльності, які можуть становити ризик для санітарно-епідемічного благополуччя населення.

Ключові тези

Основні принципи системи громадського здоров’я

Система громадського здоров’я в України діє з дотриманням таких основних принципів:

1. Законність — відповідність Конституції і законам України та міжнародним договорам України;
2. Справедливість — створення належних умов для реалізації кожною людиною права на здоров’я та забезпечення рівного доступу до послуг охорони здоров’я відповідно до потреб упродовж усього життя;
3. Цілісність — цілісний підхід до здоров’я та визнання єдності його фізичних, психічних, психологічних, духовних і соціальних аспектів;
4. Орієнтованість на населення — пріоритет інтересів здоров’я та безпеки населення при організації та наданні послуг у системі громадського здоров’я;
5. Мінімізація шкоди — системне усунення або зменшення негативних наслідків для здоров’я людини від різних видів її поведінки та видів діяльності;
6. Участь та відповідальність — залучення суспільства до реалізації оперативних функцій громадського здоров’я, здійснення заходів та взаємна відповідальність особи і держави за дії або бездіяльність у сфері громадського здоров’я;
7. Своєчасність — оперативне вжиття заходів, необхідних для забезпечення захисту здоров’я населення, що застосовуються у разі наявності потенційних ризиків для здоров’я та епідемічного благополуччя населення;
8. Міжгалузеве співробітництво — координація діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування у сфері громадського здоров’я;
9. Впровадження передових світових практик — міжнародне співробітництво і спрямованість на своєчасне та належне впровадження передових світових практик у сфері громадського здоров’я, заснованих на доказах;
10. Обґрунтованість рішень — прийняття рішень у сфері громадського здоров’я на основі попереднього аналізу наслідків, у тому числі економічних, безпекових і стратегічних, та економічної доцільності;
11. Протидія дискримінації щодо здоров’я — запобігання дискримінації за ознакою інвалідності та стану здоров’я, подолання стигми щодо людей із захворюваннями.

Захист здоров’я та забезпечення санітарно-епідемічного благополуччя населення в системі громадського здоров’я забезпечуються шляхом:

1. Визнання захисту населення від інфекційних та неінфекційних хвороб одним із пріоритетних напрямів діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування;
2. Профілактики інфекційних та неінфекційних хвороб відповідно до епідемічної ситуації та прогнозу її змін на основі комплексного підходу — єдине здоров’я;
3. Затвердження та виконання медико-санітарних заходів і дотримання вимог санітарного законодавства;
4. Затвердження державних медико-санітарних нормативів та державних медико-санітарних правил;
5. Медико-санітарної регламентації та державної реєстрації небезпечних факторів;
6. Реєстрації, введення в обіг, застосування дезінфікуючих засобів, консервантів, інших хімічних речовин з біоцидними властивостями відповідно до закону;
7. Ліцензування видів діяльності, що становлять потенційну небезпеку для здоров’я населення;
8. Проведення наукових досліджень у сфері безпеки середовища життєдіяльності та санітарно-епідемічного благополуччя населення;
9. Забезпечення ефективної взаємодії органів державної влади, органів місцевого самоврядування, науково-дослідних установ з метою посилення спроможності системи громадського здоров’я щодо запобігання виникненню та реагування на небезпеку для здоров’я населення;
10. Формування та ведення відкритих і загальнодоступних інформаційних ресурсів, спрямованих на своєчасне інформування органів державної влади і органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб про: виникнення і поширення інфекційних та неінфекційних хвороб, уражень та отруєнь; виконання медико-санітарних заходів і дотримання фізичними та юридичними особами законодавства у сфері громадського здоров’я та санітарного законодавства; затверджені державні медико-санітарні нормативи та державні медико-санітарні правила; потенційні та реальні загрози для здоров’я і санітарно-епідемічного благополуччя населення;
11. Здійснення заходів з навчання правилам профілактики хвороб, виховання прихильності до здорового способу життя та дотримання вимог санітарного законодавства, навчання правилам профілактики декретованого контингенту населення, пропаганди здорового способу життя.

Центри контролю та профілактики хвороб здійснюють:

1. Координацію та здійснення епідеміологічного нагляду і аналізу;
2. Проведення оцінки ризиків для здоров’я та санітарно-епідемічного благополуччя населення регіону, проведення за результатами такої оцінки відповідних профілактичних, обстежувальних, консультаційних та інших заходів, надання рекомендацій щодо усунення ризиків у сфері санітарно-епідемічного благополуччя населення;
3. Індикацію та ідентифікацію збудників інфекційних хвороб, переліки яких затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я;
4. Реагування на надзвичайні ситуації у сфері громадського здоров’я на рівні регіону в рамках роботи функціональних і територіальних підсистем єдиної державної системи цивільного захисту відповідно до Кодексу цивільного захисту України.

Облік та реєстрація інфекційних хвороб

1. Облік інфекційних хвороб базується на системі обов’язкової реєстрації кожного випадку захворювання на інфекційну хворобу незалежно від місця і обставин виявлення та оперативного (екстреного) повідомлення про такі захворювання центру контролю та профілактики хвороб відповідної територіально-адміністративної одиниці у випадках, встановлених законодавством.

2. Заклади охорони здоров’я усіх форм власності та фізичні особи — підприємці, які одержали ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, здійснюють реєстрацію та ведення обліку інфекційних хвороб і подають відповідні статистичні звіти та оперативне (екстрене) повідомлення до центру контролю та профілактики хвороб відповідної адміністративно-територіальної одиниці.

3. Порядок реєстрації інфекційних хвороб, ведення їх обліку та подання звітності встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я.

4. Заклади охорони здоров’я та фізичні особи — підприємці у разі виявлення хворого на інфекційну хворобу у випадку, визначеному законодавством, зобов’язані вжити заходів для його ізоляції, надати медичну допомогу, організувати (за необхідності) проведення поточних дезінфекційних заходів, терміново повідомити центр контролю та профілактики хвороб відповідної адміністративно-територіальної одиниці та організувати (за необхідності) госпіталізацію хворого до відповідного закладу охорони здоров’я. У разі виявлення особливо небезпечної або небезпечної інфекційної хвороби та неможливості дотримання вимог безпеки для хворого, інших пацієнтів і працівників закладу охорони здоров’я необхідно організувати госпіталізацію хворого до іншого закладу охорони здоров’я, що відповідає зазначеним вимогам.

5. Медичні працівники зобов’язані надавати хворим на інфекційні хвороби і носіям збудника інфекційних хвороб та (або) їхнім законним представникам інформацію про небезпеку зараження оточуючих і про вимоги санітарно-протиепідемічних правил і норм, яких необхідно дотримуватися з метою недопущення поширення захворювання. Хворі на особливо небезпечні та небезпечні інфекційні хвороби та носії збудника таких інфекційних хвороб також попереджаються про відповідальність за недотримання санітарно-протиепідемічних правил і норм та зараження інших осіб, про що в медичні документи таких хворих або носіїв збудника інфекційних хвороб вноситься відповідний запис, який підписують лікуючий лікар, хворий на інфекційну хворобу, носій збудника інфекційної хвороби та (або) його законний представник.

6. Перелік особливо небезпечних і небезпечних інфекційних хвороб, порядок госпіталізації, лікування та медичного нагляду за хворими на такі інфекційні хвороби, контактними особами та носіями збудника таких інфекційних хвороб, умови їх перебування у відповідних закладах охорони здоров’я та наукових установах встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я.

7. У разі якщо носіями збудника інфекційних хвороб, що викликають надзвичайні ситуації у сфері громадського здоров’я, є особи, робота яких пов’язана з обслуговуванням населення і може призвести до поширення інфекційних хвороб, такі особи за їхньою згодою тимчасово переводяться на роботу, не пов’язану з ризиком поширення інфекційних хвороб. Якщо переведення зазначених осіб на іншу роботу неможливе, вони відсторонюються від роботи в порядку, встановленому законом. На період відсторонення від роботи таким особам виплачується допомога у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності.

Робота в осередках інфекційних хвороб

1. Перелік інфекційних хвороб, кожний випадок яких підлягає обов’язковому епідеміологічному розслідуванню незалежно від місця виникнення, та порядок епідеміологічного обстеження затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я. У закладах освіти і дитячих закладах оздоровлення та відпочинку обов’язковому епідеміологічному обстеженню підлягає кожний випадок будь-якої інфекційної хвороби.

2. Межі осередків інфекційних хвороб визначаються центром контролю та профілактики хвороб відповідної адміністративно-територіальної одиниці на підставі результатів проведення епідеміологічного обстеження.

3. Створення, зберігання та своєчасне оновлення необхідного запасу лікарських засобів, медичних імунобіологічних препаратів, дезінфекційних та інших засобів на випадок використання в осередку інфекційної хвороби забезпечує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я.

4. Роботи в осередках інфекційних хвороб (епідеміологічне обстеження, лікувальні, медико-санітарні заходи, у тому числі дезінфекційні) належать до робіт з особливо шкідливими та шкідливими умовами праці. Перелік посад медичних та інших працівників, які безпосередньо зайняті на роботах із шкідливими та особливо шкідливими умовами праці в осередках інфекційних хвороб, визначається Кабінетом Міністрів України. На таких працівників поширюються встановлені законодавством умови оплати праці, заходи соціального захисту, пільги та компенсації.

5. Роботодавці забезпечують працівників, які виконують роботи в осередках інфекційних хвороб, засобами індивідуального захисту з урахуванням особливостей інфекційної хвороби, факторів передачі інфекції та виконуваної роботи.

6. Умови і розмір оплати праці, додаткові соціальні гарантії для медичних та інших працівників, які надають медичну допомогу хворим на інфекційні хвороби, працюють із живими збудниками інфекційних хвороб та в осередках інфекційних хвороб, виконують інші роботи, пов’язані з високим ризиком зараження збудниками інфекційних хвороб, встановлюються відповідно до законодавства.

Карантин

Карантин встановлюється на строк, необхідний для локалізації та ліквідації епідемії чи спалаху особливо небезпечної інфекційної хвороби, який не може перевищувати два місяці. У разі неблагополучної епідемічної ситуації Кабінет Міністрів України приймає рішення про продовження встановленого карантину.

У рішенні про встановлення карантину зазначаються:

1. Відомості про інфекційну хворобу, з метою протидії поширенню якої встановлюється карантин;
2. Територія, на якій встановлюється карантин;
3. Перелік профілактичних, протиепідемічних та інших заходів;
4. Перелік суб’єктів, на яких покладається здійснення контролю за виконанням протиепідемічних, профілактичних та інших заходів.

Протиепідемічні заходи під час карантину можуть включати:

• особливі умови і режим пересування населення та здійснення господарської діяльності;
• підстави та порядок обов’язкової самоізоляції, перебування особи в обсерваторі (обсервації), госпіталізації до тимчасових закладів охорони здоров’я (спеціалізованих шпиталів);
• особливі умови в’їзду та виїзду з території, на якій встановлено карантин;
• особливі умови і режим здійснення пасажирських перевезень;
• особливі умови і режим перетину кордону іноземцями та особами без громадянства;
• особливі умови і режим роботи закладів освіти.

Засади захисту здоров’я населення

1. Захист здоров’я населення охоплює комплекс регуляторних, адміністративних, організаційних та інших заходів, спрямованих на забезпечення охорони навколишнього природного середовища, охорони праці, безпечності та якості харчових продуктів, безпечності нехарчової продукції, безпеки дорожнього руху, безпеки пацієнтів, біологічної безпеки та безпеки в інших визначених законом сферах, які стосуються громадського здоров’я.

2. Реалізація захисту здоров’я населення у відповідних сферах забезпечується:

1. Нормативним регулюванням кожної сфери захисту здоров’я населення;
2. Проведенням профілактичних заходів, здійсненням процедур оцінки, управління та повідомлення про ризики у кожній сфері захисту здоров’я населення та наявністю відповідних засобів і ресурсів для здійснення таких процедур;
3. Встановленням державних медико-санітарних нормативів та правил у кожній сфері захисту здоров’я населення та здійсненням державного нагляду (контролю) за їх дотриманням;
4. Встановленням і застосуванням заходів відповідальності за порушення державних медико-санітарних нормативів та правил у кожній сфері захисту здоров’я населення;
5. Проведенням інших заходів, необхідних для захисту здоров’я населення відповідно до закону;
6. Припиненням порушень санітарного законодавства.

Захист медичних та інших працівників, зайнятих у сфері захисту населення від інфекційних хвороб

1. Захворювання на інфекційні хвороби медичних та інших працівників, діяльність яких пов’язана з виконанням професійних обов’язків в умовах підвищеного ризику зараження збудниками інфекційних хвороб (зокрема надання медичної допомоги хворим на інфекційні хвороби, робота з живими збудниками та в осередках інфекційних хвороб, здійснення дезінфекційних заходів тощо), належать до професійних захворювань.

2. Працівники державних і комунальних закладів охорони здоров’я та державних наукових установ підлягають обов’язковому державному страхуванню на випадок захворювання на інфекційну хворобу, пов’язану з наданням медичної допомоги, у випадках, порядку та на умовах, встановлених Кабінетом Міністрів України.

3. Роботодавці зобов’язані забезпечити працівників закладів охорони здоров’я необхідними профілактичними щепленнями, засобами індивідуального захисту від інфекційних хвороб, засобами екстреної профілактики, а також впроваджувати профілактику інфекцій та інфекційний контроль.

4. За порушення вимог щодо забезпечення працівників профілактичними щепленнями та засобами захисту роботодавці несуть відповідальність згідно із законом.

Засади збереження здоров’я

Збереження здоров’я охоплює комплекс заходів, спрямованих на підвищення спроможності населення до контролю власного здоров’я та його детермінант, а також покращення показників здоров’я.

Збереження здоров’я передбачає:

1. здійснення освітніх, соціально-виховних та інших заходів щодо заохочення до здорового способу життя та підтримання безпечного для здоров’я середовища життєдіяльності і навколишнього природного середовища;
2. спрямування медичного обслуговування на зміцнення здоров’я, забезпечення рівних можливостей для доступу до медичного обслуговування та інших послуг у сфері охорони здоров’я;
3. аналіз детермінант здоров’я, у тому числі аналіз причин нерівності щодо здоров’я;
4. розроблення та здійснення заходів впливу на детермінанти здоров’я, у тому числі заходів щодо зменшення або усунення негативного впливу на здоров’я різних видів поведінки людини;
5. розроблення та здійснення міжгалузевих заходів щодо зміцнення здоров’я;
6. здійснення оцінки впливу заходів, спрямованих на збереження здоров’я у відповідних сферах, на здоров’я населення.

Держава сприяє утвердженню здорового способу життя шляхом:

1. поширення наукових знань з питань охорони здоров’я, організації медичного, екологічного, фізичного виховання та здорового харчування, просування інтегрованих, багатогалузевих/міждисциплінарних та орієнтованих на весь цикл життя підходів до боротьби з неінфекційними та інфекційними хворобами;
2. формування культури здорового способу життя, екологічної культури і дбайливого ставлення до навколишнього природного середовища;
3. розвитку матеріально-технічної бази масового спорту, створення умов для заняття фізичною культурою і туризмом;
4. соціально-економічного заохочення осіб, які мають достатній рівень оздоровчої рухової активності, ведуть здоровий спосіб життя, характеризуються низьким ризиком захворювання на неінфекційні хвороби і належним чином дбають про збереження здоров’я своїх дітей;
5. формування ціннісного ставлення юнацтва та молоді до власного здоров’я, покращення фізичного розвитку та фізичної підготовленості з урахуванням вимог майбутньої професійної діяльності;
6. збільшення кількості загальнодоступних спортивних заходів для активного сімейного відпочинку в місцях масового відпочинку, облаштування безпечних маршрутів для пішохідного, велосипедного, водного туризму;
7. надання грантів для залучення інститутів громадянського суспільства, у тому числі молодіжних та дитячих громадських об’єднань, що реалізують проекти щодо утвердження здорового способу життя, здорового харчування та підвищення оздоровчої рухової активності населення;
8. поширення в засобах масової інформації соціальної реклами, спрямованої на підтримку здорового способу життя, зокрема на зменшення вживання тютюнових виробів та споживання алкогольних напоїв, популяризації здорового харчування та фізичної активності;
9. розроблення та впровадження стратегії зменшення шкоди — науково обґрунтованих програм дій, спрямованих на протидію шкідливим поведінковим моделям (зокрема залежності від наркотичних та психотропних речовин, споживання алкогольних напоїв та вживання тютюнових виробів, нераціонального харчування) осіб, соціальних груп або суспільства в цілому, шляхом запровадження механізмів та інструментів стимулювання виробництва та оптимального (раціонального) споживання продукції із зниженим ризиком для здоров’я.

Первинна профілактика хвороб охоплює комплекс заходів, спрямованих на створення сприятливих умов життєдіяльності людини для запобігання виникненню і впливу факторів ризику хвороб. Первинна профілактика хвороб може бути масовою або індивідуальною. Держава забезпечує регулювання та реалізацію, зокрема, таких заходів первинної профілактики хвороб:

1. Заходи імунопрофілактики, у тому числі профілактичні щеплення відповідно до календаря щеплень, та оцінки напруженості імунітету до вакцинокерованих інфекцій;
2. Популяризація активного здорового способу життя з метою профілактики неінфекційних захворювань;
3. Профілактика за епідемічними показаннями та постекспозиційна профілактика у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я;
4. Медичні огляди та обстеження, інші медико-санітарні заходи щодо первинної профілактики хвороб;
5. Консультування та інформаційно-просвітницька діяльність щодо поведінкових та медичних ризиків для здоров’я;
6. Профілактика хвороб на всіх рівнях медичної допомоги;
7. Зходи профілактики хвороб у межах надання медичної допомоги матерям та новонародженим.

Вторинна профілактика хвороб охоплює комплекс заходів, спрямованих на запобігання прогресуванню хвороб на ранніх стадіях та їх наслідкам, зокрема:

1. Заходи профілактики для раннього виявлення хвороб, у тому числі диспансеризація (скринінг);
2. Консультування та інформаційно-просвітницька діяльність щодо раннього виявлення патологій;
3. Використання хіміопрофілактичних засобів для контролю факторів ризику хвороб.

Третинна профілактика хвороб охоплює комплекс заходів, спрямованих на контроль ускладнень після хвороб та реабілітацію хворих, зокрема:

1. Заходи щодо реабілітації та контролю хронічного болю;
2. Паліативна допомога;
3. Діяльність груп підтримки пацієнтів.

Обов’язкові медичні огляди

Обов’язкові медичні огляди організовуються і здійснюються у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я. Дані про результати обов’язкових медичних оглядів працівників вносяться до їх електронної медичної книжки в електронній системі охорони здоров’я.

Працівники суб’єктів господарювання, які здійснюють діяльність, пов’язану з обслуговуванням населення, перелік видів якої затверджено центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я, за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони праці, а також працівники, зайняті на важких роботах і на роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці, повинні проходити обов’язкові попередні (до прийняття на роботу) і періодичні медичні огляди. Періодичні медичні огляди проводяться за рахунок роботодавця.

Позачергові медичні огляди осіб, зазначених у частині другій цієї статті, можуть проводитися на вимогу посадових осіб органу державного нагляду (контролю) за дотриманням вимог санітарного законодавства у відповідній сфері, а також на прохання працівника, якщо він пов’язує погіршення стану свого здоров’я з умовами праці.

Суб’єкти господарювання несуть відповідальність за організацію та своєчасність проходження працівниками обов’язкових медичних оглядів і допуск їх до роботи без наявності необхідного медичного висновку згідно із законодавством.

Працівники, які без поважних причин не пройшли у встановлений термін обов’язковий медичний огляд у повному обсязі, відсторонюються від роботи і можуть бути притягнуті до дисциплінарної відповідальності.

Кадрове забезпечення системи громадського здоров’я

Підготовка та підвищення рівня професійної компетентності фахівців за спеціальностями «Громадське здоров’я», «Епідеміологія» та «Гігієна» за державним замовленням для потреб системи громадського здоров’я здійснюються відповідними закладами вищої та післядипломної освіти згідно із законодавством про освіту.

Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я, у встановленому законодавством порядку бере участь у розробленні стандартів освіти за спеціальностями «Громадське здоров’я», «Епідеміологія» та «Гігієна».

Наукове забезпечення системи громадського здоров’я

1. Наукове забезпечення системи громадського здоров’я здійснюється шляхом використання доказових даних у сфері громадського здоров’я, проведення наукових досліджень та впровадження їх результатів при формуванні державної політики у сфері громадського здоров’я.

2. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я, визначає пріоритетні напрями і здійснює координацію наукової роботи у сфері громадського здоров’я.

3. Фінансування наукових досліджень у сфері громадського здоров’я за пріоритетними напрямами, визначеними центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету на конкурсних засадах у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

4. Держава сприяє міжнародному науковому співробітництву у сфері громадського здоров’я.

5. Фінансове забезпечення системи громадського здоров’я здійснюється відповідно до бюджетного законодавства з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.

Джерелами фінансування системи громадського здоров’я є:

1. Кошти державного бюджету;
2. Кошти місцевих бюджетів;
3. Благодійні внески;
4. Кошти міжнародних організацій;
5. Кошти з інших джерел, не заборонених законодавством.

ДЖЕРЕЛО