Лікарі під кулями: до Дня пам’яті і примирення

Друга світова війна забрала життя понад 60 мільйонів людей, з них понад 8 мільйонів — українців. 8 травня стало символом вшанування всіх жертв, незалежно від національності, віросповідання, місця проживання чи політичної позиції. Цей день позначає не лише завершення бойових дій у Європі, а й цивілізаційний вибір — на користь миру, гуманізму та недопущення повторення злочинів проти людяності.

Україна опинилася в епіцентрі найкривавіших бойових дій. Через її територію пройшли дві хвилі окупації, масові депортації, знищення цивільного населення, гетто, табори примусової праці. Серед мільйонів загиблих були медики, які, попри брак ліків і засобів, рятували життя в окопах, шпиталях, підпіллі, концентраційних таборах.

Війна залишила глибокі шрами не лише на тілі Європи, а й у психіці кількох поколінь. Психічні травми, поширення інфекційних хвороб, ампутації, масові епідемії, голодні набряки, посттравматичний синдром — все це стало частиною повоєнної медичної реальності. Медична система була змушена відповідати на виклики, які до того вважались немислимими.

Сьогодні, коли Україна знову боронить свою незалежність, пам’ять про події Другої світової набуває нового змісту. Ми згадуємо не лише перемогу над нацизмом, а й вартість цієї перемоги — людську, моральну, професійну. Це — день вшанування тих, хто стояв на межі життя і смерті не лише зі зброєю, а й зі знанням, турботою, відповідальністю перед пацієнтом.

Медики в умовах Другої світової: на межі можливого

Під час Другої світової війни медична спільнота постала перед викликами, що вимагали надлюдської стійкості. В умовах бойових дій, браку антисептиків, хірургічних інструментів і елементарної гігієни — медики були останньою надією для поранених. Вони оперували під обстрілами, транспортували пацієнтів на підводах, рятували цивільних у містах, що горіли, працювали у партизанських загонах, таборах і катакомбах.

Українські лікарі, фельдшери, медсестри стали невидимим фронтом опору. У кожному шпиталі, польовому пункті, саморобному укритті тривала боротьба не тільки з пораненнями, а й з інфекціями: гангреною, правцем, тифом, дизентерією, туберкульозом. Багато хто з них загинув не зі зброєю, а зі шприцом, скальпелем, бинтом у руках.

Особливим випробуванням стали концентраційні табори, де тисячі медиків, часто самі в’язні, намагалися хоч якось полегшити страждання. Там народжувались підпільні медичні служби, фіксувались злочини проти людяності, відбувались експерименти над живими людьми — темна сторінка, яка й досі змушує нас замислитися над етикою й межами професії.

Війна і трансформація медицини

Друга світова стала поштовхом до створення нових медичних напрямів і перегляду підходів до охорони здоров’я. Вперше системно заговорили про:

• реабілітацію поранених (включно з психічною),
• організацію екстреної допомоги на полі бою,
• евакуацію з урахуванням медичних показань,
• відновлення протезування,
• боротьбу з масовими психотравмами.

У повоєнні роки постала необхідність переосмислити місце медицини в мирному світі. Саме на цьому тлі народились ключові міжнародні документи, що нині визначають етичні межі медичної практики (зокрема, Нюрнберзький кодекс), розпочалась робота над створенням Всесвітньої організації охорони здоров’я, змінилось бачення прав людини в медичному контексті.

Пам’ять і відповідальність

Для медичної спільноти пам’ять про Другу світову — не лише історія, а нагадування про крихкість людського життя та силу професійної місії. Щодня, у мирі й у війні, медики — це ті, хто стоїть між смертю й життям, між болем і надією.

Сьогодні, як і в 1940-х, українські медичні працівники знову на передовій. Історія повторюється, але ми вже не ті самі. Ми — з пам’яттю, з досвідом, зі свободою вибору. І з обов’язком перед тими, хто в найтемніші часи не зрадив присязі людяності.

Ми пам’ятаємо. І саме пам’ять — наш обов’язок і наш компас. Вона живе в щоденній праці лікаря, у витримці медсестри, у тихому героїзмі фельдшера. Вона — у виборі допомагати, навіть тоді, коли весь світ занурюється в темряву. Цієї весни, як і щороку, ми схиляємо голови не лише перед перемогою, а перед тими, хто лікував і рятував — у тилу, на фронті, в таборах. Перед тими, завдяки кому життя перемогло смерть.

ДЖЕРЕЛО: Український інститут національної пам'яті

На платформі Accemedin багато цікавого! Аби не пропустити — підписуйтесь на наші сторінки! Facebook. Telegram. Viber. Instagram.