Відважний захисник з Донеччини проходить реабілітацію та надихає інших боротися за життя
Дата публікації: 08.06.2023
Автори: Міністерство охорони здоров'я України
Ключові слова: реабілітація, МОЗ, захисник
Розповідає, що раніше, ще до повномасштабної війни, проходив військову службу у Маріуполі, пригадує, як керував субмариною. У вересні 2021 р. його викликали на збори до навчального Центру військово-морських сил у місті Миколаєві. Вже тоді Сергій розумів, що буде велика війна з росією, і ми маємо бути готовими до неї.
А вже після нападу ворога чоловік одразу вирушив захищати країну до лав ЗСУ. Він потрапив до 109-тої окремої бригади територіальної оборони у Донецькій області та разом з побратимами воював і давав відсіч ворогові, поки не отримав поранення на позиціях поблизу селища Піски.
Згадуючи деталі того дня, Сергій каже, що це був непростий бій. 36 бригада морської піхоти втратила свої позиції, і захисники мали виконати наказ та повернути територію. Перший контакт почався з того, що по них вдарили з ручного протитанкового гранатомета. Бійців одразу накрило, почався ближній бій зі стрілецької зброї.
Один із побратимів Сергія відразу помер на місці, другому відірвало кінцівки, а третього він більше не бачив. Тоді захисника зачепило осколками – граната розірвалася на відстані двох метрів. Від смерті врятував бронежилет.
Боєць з болем додає, що не стріляли по них лише з авіації. Бувши пораненим, він продовжував «витягувати» побратимів. А тоді з’явилася зграя ворожих дронів і посипались гранати. Так Сергій залишився без ноги. І наприкінці з’явився танк, аби добити тих, хто залишився.
Тоді евакуюватись було неможливо, тому захисник вибирався самотужки, ніби з пекла, поповзом. Аби не стекти кров’ю, наклав три турнікети. І отак, з усіма пораненнями та відірваною ногою, Сергій проповз близько одного кілометра.
Боєць добрався до позицій, звідки його транспортували до лікарні. А далі було найгірше.
Спершу йому зробили операцію, та почалися жахливі фантомні болі у втраченій нозі. Боліло те, чого нема. Сергій говорить, що підсвідомість ніби намагається відшукати втрачену частину тіла. Його знеболювали кожні дві, а потім кожні чотири години. Перші чотири тижні він майже не спав, це був найважчий період.
Далі захисник потрапив до Рівненського обласного госпіталю ветеранів війни, де й зараз проходить реабілітацію. Його шлях був нелегким, проте, отримавши протез, завдяки своєму завзяттю і незламності боєць вже пробує ходити без милиць й щоденно бореться за життя.
Розповідає, що любить швидкість, і вдома на нього чекає улюблений спортивний байк. А ще говорить про перемогу і мрії купити будинок біля річки десь на Київщині чи Вінниччині та відкрити власну справу.
Його надзвичайно вразило те, як об’єднались українці, звичайні люди, волонтери, які допомагали і допомагають. Сергій висловлює їм слова подяки та захоплюється тим, які в нас сильні люди.
Зізнається, що все своє свідоме життя розмовляв російською мовою, а сьогодні вільно володіє українською. І говорить, що насправді державну мову знають всі, адже вона з нами від самого народження, у серці.