Показники генетичного ризику інсулінорезистентності, пов’язані з кардіометаболічними параметрами для дітей

Інсулінорезистентність є важливим фактором розвитку багатьох метаболічних порушень, включаючи ожиріння, цукровий діабет 2 типу та серцево-судинні захворювання. Оскільки більшість досліджень у цій галузі були зосереджені на дорослих, існує нагальна потреба в адаптації генетичних оцінок ризику для дітей, щоб вчасно виявити схильність до інсулінорезистентності у молодшій віковій групі. Недавні дослідження показують, що генетичні фактори, пов'язані з інсулінорезистентністю у дорослих, можуть бути корисними для прогнозування метаболічних порушень у дітей, зокрема тих, які страждають від ожиріння.

Генетичний ризик і його зв'язок з кардіометаболічними параметрами

Дослідження, що використовувало три різні оцінки генетичного ризику інсулінорезистентності, продемонструвало, що ці оцінки пов’язані з кардіометаболічними показниками у дітей та підлітків. Оцінка генетичного ризику, заснована на рівнях інсуліну натщесерце, пов’язана з підвищеними значеннями інсуліну, HOMA-IR (індекс гомеостазу резистентності до інсуліну), рівнями тригліцеридів та гамма-глутамілтрансферази (ГГТ). Крім того, виявлено, що генетичні фактори, пов’язані з фенотипами інсулінорезистентності, знижують рівень холестерину ЛПВЩ (ліпопротеїни високої щільності), в той час, як збільшують рівень тригліцеридів. Оцінка генетичного ризику на основі перорального тесту на толерантність до глюкози (OGTT) була асоційована з низьким рівнем загального холестерину та холестерину ЛПНЩ, а також підвищенням рівня аланінамінотрансферази (ALT).

Ці дані демонструють, що генетичний ризик, оцінений за допомогою тестів, застосовуваних до дорослих, може бути важливим інструментом для прогнозування кардіометаболічних порушень у дітей та підлітків.

Взаємозв'язок генетичного ризику та розвитку інсулінорезистентності

Крім того, дослідження показало, що діти та підлітки з високим генетичним ризиком інсулінорезистентності, оціненим за рівнем інсуліну натщесерце, мали більш високі шанси на розвиток інсулінорезистентності (OR = 1,2). Це також було пов’язано з підвищеним рівнем ALT, що свідчить про можливі порушення в роботі печінки. Оцінка генетичного ризику, заснована на результатах OGTT, була пов’язана з більшою ймовірністю розвитку інсулінорезистентності та збільшенням жирової тканини в печінці (більше 5%).

Необхідність педіатричної шкали генетичного ризику

Підсумовуючи, дослідники підкреслюють важливість створення спеціалізованої педіатричної шкали для оцінки генетичного ризику інсулінорезистентності. Вони зауважують, що для успішного прогнозування та лікування метаболічних порушень у дітей важливо враховувати генетичні та навколишні фактори, які можуть впливати на розвиток інсулінорезистентності. Подальші дослідження мають за мету уточнити порогові значення генетичного ризику та оцінити прогностичну точність цих оцінок у дітей, щоб ефективно передбачати та запобігати розвитку серйозних метаболічних захворювань.

Висновки та рекомендації

Отже, результати цього дослідження свідчать про те, що генетичні оцінки ризику, застосовані до дорослих, можуть бути корисними для виявлення схильності до інсулінорезистентності в дітей, зокрема тих, хто має ожиріння. Однак важливо розробити окрему шкалу для дітей, що дозволить більш точно оцінювати ризик метаболічних порушень у молодших пацієнтів. Тому необхідно продовжувати дослідження для покращення раннього виявлення та впровадження індивідуалізованих підходів до лікування та профілактики інсулінорезистентності у дітей.

ДЖЕРЕЛО: Endocrine Today

На платформі Accemedin багато цікавих заходів! Аби не пропустити їх, підписуйтесь на наші сторінки! Facebook. Telegram. Viber. Instagram.