Вітамін D: гайп чи панацея?

Кілька років тому вітамін D став однією з найпопулярніших біологічно-активних добавок серед людей, які турбуються про своє здоров’я. Багато з них почали робити аналізи на рівень вітаміну D і часто отримували результати, що вказували на його нестачу. Здавалося, що препарати вітаміну D є панацеєю, яка потрібна кожному. Спробуємо з’ясувати, чи це справді так.

Вітамін D був відкритий у 1922 році. Тоді вчені шукали речовину, дефіцит якої спричиняє рахіт — захворювання скелету в маленьких дітей. На той час вже були відомі вітаміни A, B і C, тому новий фактор позначили наступною літерою англійської абетки — D. Вітамін D допомагає нашому організму засвоювати кальцій — «будівельний матеріал» для кісток. Через його дефіцит у дітей розвивається рахіт, який супроводжується розм’якшенням та деформацією кісток. А в дорослих подібний стан називають остеомаляцією.

Багато інших органів і тканин також мають рецептори до вітаміну D, що свідчить про його можливі функції за межами опорно-рухової системи. Останніми десятиліттями вчені провели багато досліджень, щоб з’ясувати, як вітамін D пов’язаний зі здоров’ям. Проте їхні результати поки що є неоднозначними.

Вітамін D насправді не можна стовідсотково назвати вітаміном. Адже вітаміни — це органічні сполуки, які необхідні в малих дозах і не утворюються в організмі в достатній кількості, через що повинні надходити з їжею. Тоді як вітамін D може синтезуватися в нашому тілі під впливом ультрафіолетового випромінювання. Він є одночасно і вітаміном, і гормоном.

Сонячна фабрика

Основним природним джерелом вітаміну D для людей є сонячне випромінювання. Зазвичай від 50% до 90% вітаміну D в організмі виробляє шкіра, а решта потрапляє з їжею^т1. Вітамін D — це не одна хімічна речовина, а узагальнена назва кількох різних форм.

Дія ультрафіолету В (UVB) викликає синтез вітаміну D3 (холекальциферол) у шкірі. Після цього він потрапляє у печінку, де перетворюється на кальцидіол, який також називається 25-гідроксивітамін D. Вміст саме цієї речовини вимірюють у лабораторіях для діагностики дефіциту вітаміну D. У нирках кальцидіол перетворюється на кальцитріол — біологічно активну форму вітаміну D.

Також ми можемо додатково отримати вітамін D з їжі чи вітамінних препаратів у формі вітаміну D3 чи D2 (ергокальциферол). D3, який ми вже згадували раніше, синтезується у тваринних організмах. Проте харчових джерел, насичених D3, небагато. Найбільше його міститься у риб’ячому печінковому жирі та м’ясі жирної риби. Менше — в яєчних жовтках, сирі та яловичій печінці.

D2 синтезується в рослинах і грибах. Його інколи використовують для виготовлення вітамінних препаратів. Метааналіз рандомізованих контрольованих досліджень, опублікований у 2012 році в The American Journal of Clinical Nutrition², показав, що добавки D3, як правило, більше підвищують концентрацію 25-гідроксивітаміну D у крові, ніж D2.

Утворення вітаміну D в організмі залежить від багатьох факторів: інтенсивності сонячного світла, географічної широти, одягу, пігментації шкіри та використання сонцезахисних засобів. Загалом рівень 25-гідроксивітаміну D у крові є нижчим на вищих широтах (ближче до полюсів) та у осіб з темною шкірою. Вважається, що у країнах, розташованих вище за 37 паралель, сонячної радіації взимку взагалі недостатньо для вироблення вітаміну D³. До них належить і Україна.

Проте нестачу вітаміну D можна отримати й улітку. Раніше люди багато часу проводили на вулиці. Тепер чимало з нас перебуває переважно у приміщеннях. А крізь віконне скло ультрафіолет В не проходить. Ба більше, наразі добре відомо, що ультрафіолетове випромінювання сприяє старінню та розвитку злоякісних новоутворень шкіри. Тому «смажитися» на сонці чи в солярії — невдала ідея. Доводиться обирати компромісне рішення.

Точних рекомендацій, скільки потрібно бути на вулиці для підтримки адекватного рівня вітаміну D, немає. Але можна сказати, що загалом це нетривалий період. До прикладу, деякі дослідники пропонують приблизно 5-30 хвилин перебування на сонці, особливо між 10 та 16 годиною, щодня або принаймні двічі на тиждень⁴. При цьому мають бути відкриті обличчя, руки і ноги — без сонцезахисного крему.

Річ у тому, що сонцезахисні засоби з SPF (сонцезахисним фактором), який дорівнює восьми й більше, блокують ультрафіолетове випромінювання, необхідне для синтезу вітаміну D. Хоча треба визнати, що на практиці більшість людей зазвичай не наносять достатньої кількості сонцезахисних засобів, не обробляють ними всі відкриті ділянки шкіри, а також не оновлюють їх регулярно. Тому в таких випадках організм все ж таки виробляє певну кількість вітаміну D.

Вітамінна доза

Індивідуальні потреби вітаміну D залежать від віку, маси тіла, місця проживання тощо. Наукові дебати щодо оптимального рівня 25-гідроксивітаміну D у крові та дозування вітамінних препаратів досі тривають.

У 2010 році американський Інститут медицини, який наразі називається Національною академією медицини, опублікував роботу на 1115 сторінок з оцінкою норм щоденного споживання вітаміну D⁵. Для людей від 1 до 70 років була рекомендована дієтична норма 600 МО (міжнародних одиниць), а старших за 70 років — 800 МО⁶. Тоді як міжнародне Ендокринологічне товариство у своїх настановах 2011 року стверджує, що потрібно вживати щодня від 1500 до 2000 МО, щоб досягти адекватного рівня 25-гідроксивітаміну D^7. Натомість Національна служба охорони здоров’я Великобританії рекомендує дорослим 400 МО вітаміну D — і лише восени та взимку⁸.

Норма 25-гідроксивітаміну D теж є предметом наукових дискусій. Рекомендації Національної академії медицини США такі: рівень 25-гідроксивітаміну D нижче ніж 30 нмоль/л або 12 нг/мл відображає дефіцит вітаміну D, а рівень від 30 до 50 нмоль/л (12–20 нг/мл) є недостатнім (межовий показник між нормою та дефіцитом). А Ендокринологічне товариство вважає, що концентрація 25-гідроксивітаміну D має бути не меншою ніж 75 нмоль/л (30 нг/мл).

У 2016 році в The American Journal of Clinical Nutrition було опубліковано дослідження про поширеність дефіциту вітаміну D в Європі⁹. Згідно з його результатами, 13% із 55844 європейців мали концентрацію 25-гідроксивітаміну D у сироватці <30 нмоль/л у середньому протягом року. А якщо розглядати дані за зимовий (жовтень-березень) та літній (квітень-листопад) періоди, то дефіцит спостерігався у 17,7% та 8,3% учасників відповідно. З урахуванням показників концентрації вітаміну D <50 нмоль/л, дефіцит чи недостатність мали 40,4% європейців.

Проте наразі більшість медичних організацій не рекомендує рутинний скринінг для здорових людей. Ендокринологічне товариство вважає, що аналіз потрібно проводити тільки для осіб з груп ризику. Зокрема, це літні люди, пацієнти зі запальними захворюваннями кишечника, ожирінням тощо. Тобто люди, які не належать до груп ризику, можуть приймати рекомендовані дози вітаміну D без попередніх аналізів. 

Деякі експерти вважають, що масова поширеність нестачі вітаміну D є певним перебільшенням. У 2016 році в The New England Journal of Medicine була опублікована стаття з промовистою назвою: «Дефіцит вітаміну D — чи насправді є пандемія?»¹⁰. Справа в тому, що потреба в будь-якій поживній речовині відрізняється від людини до людини.

Відповідно до звіту Інституту медицини, половина населення має потребу 16 нг/мл (40 нмоль/л) або менше 25-гідроксивітаміну D у крові. Але щоб рекомендована норма охопила 97,5% людей, вона має дорівнювати 20 нг/мл (50 нмоль/л) або менше. Тому показник 50 нмоль/л був сприйнятий як «точка відліку». Такий підхід неправильно класифікує рівень 25-гідроксивітаміну D як недостатній у багатьох людей, чиї потреби насправді є задоволеними. Ба більше, треба зважати на те, що норми Інституту медицини розраховувалися за умови мінімального перебування на сонці.

Препарати вітаміну D не можна приймати за принципом «Що більше — то краще». Оскільки цей вітамін є жиророзчинним, він накопичується в жировій тканині і може досягати токсичного рівня. За рекомендаціями Національної академії медицини вживання вітаміну D не повинно перевищувати 4000 МО на день. А значні дози (більше 10000 МО в день) можуть призвести до пошкодження нирок та інших органів.

Проте кількість людей, які приймають препарати з високим вмістом вітаміну D, зростає. Автори статті, опублікованої в 2017 році в журналі JAMA, оцінили вживання 1000 МО і більше вітаміну D, а також 4000 МО і більше за період з 1999 по 2014 рік у США¹¹. В 1999–2000 роки лише 0,3% американців приймали 1000 МО і більше вітаміну D. А в 2013–2014 роках цей показник досягнув 18,2%. До 2005–2006 років менше ніж 0,1% людей вживали 4000 МО і більше, а в 2013–2014 роках — вже 3,2%.

Розвінчування панацеї

Протягом останніх років проводили багато досліджень для з’ясування ефекту вітаміну D у профілактиці різних захворювань. На жаль, ці клінічні випробування не виправдали очікувань. Майже кожне дослідження не виявило ефективності вітаміну D у запобіганні переломам, падінням, раку, серцево-судинним захворюванням, діабету другого типу, астмі та респіраторним інфекціям¹².

У 2014 році в журналі BMJ був опублікований парасольковий огляд систематичних оглядів та метааналізів щодо впливу вітаміну D на різні захворювання¹³. Він охопив 107 систематичних оглядів, 87 метааналізів обсерваційних досліджень концентрації вітаміну D в крові та 87 метааналізів рандомізованих клінічних досліджень використання препаратів вітаміну D. Автори розглянули вплив на скелетні, онкологічні, серцево-судинні, аутоімунні, інфекційні, метаболічні та інші захворювання. Вони дійшли висновку, що не існує переконливих доказів ролі вітаміну D в жодному захворюванні, хоча «асоціації з певним переліком станів є можливими».

З іншого боку, в 2015 році Кокранівська бібліотека в рубриці «Клінічні відповіді», опублікувала підсумок даних щодо зв’язку між вживанням вітаміну D та загальною смертністю¹⁴. Серед людей старшого віку, зокрема жінок у постменопаузі з недостатністю вітаміну D, препарати з вітаміном D можуть знизити ризик смертності з усіх причин в середньому на 2 смерті на 1000 осіб за період вживання від 9 місяців до 3 років. Для людей з оптимальним рівнем вітаміну D препарати не впливають на зниження смертності. Проте їхнє вживання у поєднанні з кальцієм сприяє утворенню каменів у нирках.

А як же кістки?

Серед жінок у постменопаузі та літніх чоловіків багато клінічних випробувань показали, що добавки вітаміну D і кальцію призводять до незначного збільшення мінеральної щільності кісткової тканини в усьому скелеті. Вони також допомагають зменшити частоту переломів у людей похилого віку, які перебувають у будинках-інтернатах. Проте докази впливу вітаміну D і кальцієвих добавок на переломи у людей, які проживають вдома, є суперечливими.

Робоча група превентивних служб США в 2018 році оцінила 11 рандомізованих клінічних досліджень вітаміну та/або кальцію, які охопили 51419 людей старших за 50 років, які не мали остеопорозу, дефіциту вітаміну D та переломів¹⁵. Вони виявили, що вживання препаратів вітаміну D самостійно чи разом з кальцієм не пов’язане зі зниженням кількості переломів.

Подібного висновку дійшли автори метааналізу 81 рандомізованого клінічного дослідження, опублікованого в 2018 році в журналі The Lancet. Diabetes & endocrinology¹⁶. Їхні результати свідчать про те, що препарати вітаміну D не запобігають переломам і не мають клінічно значущого впливу на мінеральну щільність кісток.

З іншого боку, метааналіз шести досліджень, які охопили 49282 людей старшого віку, виявив, що вживання 400 чи 800 МО вітаміну D та 800 чи 1200 мг кальцію щодня протягом в середньому 5,9 року знизило ризик будь-яких переломів на 6%, а переломів стегна — на 16%¹⁷.

У 2022 році були опубліковані результати дослідження впливу вітаміну D і омега-3 на здоров’я (VITAL), які стосуються ризиків переломів¹⁸. Вчені оцінювали, чи додатковий вітамін D3 (50 мкг [2000 МО]/день) знизить ризик переломів у 25871 особи — загалом здорових чоловіків старших ніж 50 років та жінок старших ніж 55 років – протягом середнього періоду спостереження 5,3 року. На початку дослідження лише 2,4% мали рівень 25-гідроксивітаміну D у сироватці крові менше 30 нмоль/л (12 нг/мл), а 12,9% мали рівень менше 50 нмоль/л (20 нг/мл). Додавання вітаміну D не знижувало ризик переломів порівняно з плацебо. Не було виявлено суттєвих відмінностей між групами в частоті переломів за расою, етнічною групою, індексом маси тіла, віком, початковим рівнем 25-гідроксивітаміну D, а також за тим, чи приймали учасники кальцій.

Загалом можна зробити висновок, що препарати вітаміну D — не панацея. Найбільше вони потрібні для людей з вираженим дефіцитом, зокрема людям похилого віку, особливо тим з них, хто проживає в будинках-інтернатах¹⁹. Тоді як для загального населення їхня користь досі залишається відкритим питанням.

Джерела

1. The Journal of Steroid Biochemistry and Molecular Biology, 2010 р.
2. The American Journal of Clinical Nutrition, 2012 р.
3. Harvard Medical School.
4. National Institutes of Health.
5. Google Books.
6. Dietary Reference Intake for Calcium and Vitamin D. Report Brief.
7. The Journal of Clinical Endocrinology & Metabolism.
8. NHS.
9. The American journal of clinical nutrition, 2016 р.
10. The New England Journal of Medicine, 2016 р.
11. AMA, 2017 р.
12. The lancet. Diabetes & endocrinology, 2023 р.
13. BMJ, 2014 р.
14. Cochrane Library, 2015 р.
15. JAMA, 2018 р.
16. The lancet. Diabetes & endocrinology, 2018 р.
17. JAMA network open, 2019 р.
18. The New England journal of medicine, 2022 р.
19. JBMR Plus, 2019 р.

ДЖЕРЕЛО: https://kunsht.com.ua/