Слабкість неврологічного пацієнта: що потрібно знати лікарям

Слабкість (frailty) — це клінічний синдром, що характеризується зниженням фізіологічного резерву, зростаючою вразливістю до стресорів і підвищеним ризиком несприятливих наслідків, таких як інвалідизація, госпіталізація або смерть. Хоча поняття слабкості традиційно асоціюється з геріатричною практикою, воно має важливе значення і в неврології.

Згідно з публікацією у Lancet Neurology, авторства професора Кеннета Роквуда та колег (Університет Далхаузі, Канада), слабкість відіграє ключову роль у клінічному перебігу, діагностиці та прогнозі низки неврологічних захворювань, таких як деменція, хвороба Паркінсона (ХП), інсульт та розсіяний склероз (РС).

Слабкість є багатогранним станом, який часто перетинається з іншими синдромами — саркопенією, депресією, когнітивними порушеннями. Вона не має чіткої бінарної межі: її слід розглядати як спектр — від легкого до тяжкого ступеня — і це повинно впливати на вибір інтервенцій, клінічне спостереження та лікування.

Старіння населення набуває глобального масштабу. За даними ВООЗ, до 2050 року кількість людей віком 60+ подвоїться. Зі збільшенням віку частота слабкості зростає: 10% серед людей 50–64 років та до 44% серед осіб 65+ років. Водночас слабкість не є виключно віковим станом: вона також трапляється у молодших пацієнтів із хронічними та неврологічними захворюваннями.

Слабкість впливає на клінічну картину неврологічних розладів, ускладнює діагностику, змінює клінічну траєкторію захворювань і визначає толерантність до лікування.

Незважаючи на поширеність, рутинна оцінка слабкості в неврології все ще рідкість. Як відзначає д-р Шахін Лакхан (невролог, Маямі), слабкість — це показник того, хто здатен до функціонального відновлення, а хто — на межі декомпенсації. Пацієнт, який пережив інсульт, але не може відновити незалежність, або пацієнт із ХП, який часто падає, — усі вони демонструють наслідки неврахованої слабкості.

Клінічний вплив слабкості при основних неврологічних станах.

Деменція.

Слабкість асоціюється з підвищеним ризиком розвитку когнітивних порушень, включаючи хворобу Альцгеймера. В осіб із встановленим діагнозом деменції слабкість значно знижує функціональну автономію, посилює потребу в догляді та ускладнює прогнозування перебігу.

Хвороба Паркінсона.

Ключові симптоми ХП — брадикінезія, ригідність, постуральна нестабільність — перекриваються з компонентами фізичної слабкості. Пацієнти з ХП та супутньою слабкістю частіше мають падіння, гірше переносять дофамінергічну терапію через ризик ортостатичної гіпотензії або когнітивної дезорієнтації.

Інсульт.

Слабкість до інсульту пов’язана з гіршими функціональними результатами, повільнішим відновленням, більшим ризиком повторної госпіталізації та смертності. Вона також впливає на інтенсивність та ефективність реабілітації.

Розсіяний склероз

Слабкість у пацієнтів з РС ускладнює мобільність, підвищує ризик вторинних ускладнень (наприклад, ІСШ), а також впливає на відновлення після загострень. Недооцінка слабкості може викривлювати оцінку ефективності терапії.

Наявність слабкості змінює співвідношення ризик–користь при прийнятті рішень щодо терапії. Ослаблені пацієнти можуть бути менш толерантними до агресивних втручань, гірше відновлюватися після хірургії, потребувати адаптованих схем реабілітації.

У такому контексті необхідно інтегрувати оцінку функціонального статусу в клінічну практику. Це дозволяє індивідуалізувати лікування, орієнтуючись не лише на діагноз, але й на функціональні можливості пацієнта.

Як зазначає д-р Джон Стоесл (Університет Британської Колумбії), слабкість повинна бути включена у підготовку майбутніх неврологів. На відміну від геріатрів, неврологи часто не проходять ротацій у геріатричних відділеннях, що обмежує розуміння старечих синдромів.

Крім того, слабкість практично не враховується при дизайні клінічних досліджень. Відсутність стратифікації за індексом слабкості (FI) у дослідженнях препаратів, що модифікують перебіг захворювання, обмежує можливість екстраполяції результатів на ширшу популяцію, особливо осіб із множинними захворюваннями.

Інструменти оцінки слабкості

Найбільш вживані методики:

• Фенотип слабкості Фріда: оцінює ненавмисну втрату ваги, виснаження, слабкість хвата, швидкість ходьби, фізичну активність.
• Клінічна шкала слабкості (CFS): 9-бальна шкала на основі клінічного враження.
• Індекс слабкості (FI): заснований на підрахунку наявних дефіцитів у функціональних та фізіологічних системах (≥30).

Перегляньте записи:

Новітні підходи:

• Електронний FI: розраховується на основі даних ЕМЗ.
• Носимі сенсори руху: оцінюють варіабельність ходи, довжину кроку, порушення балансу.
• Коротка фізична працездатність (SPPB): включає тести рівноваги, ходьби та підйому зі стільця.

Оцінка слабкості має стати стандартом рутинної клінічної практики. Попри складність традиційних шкал, новітні цифрові технології дозволяють автоматизувати скринінг. Так, інтелектуальні сенсори та моделі ШІ можуть виявляти ранні ознаки когнітивного або моторного погіршення ще до появи клінічних симптомів.

Рекомендації та настанови.

Попри значущість теми, Американська академія неврології (AAN) наразі не має окремих рекомендацій щодо скринінгу слабкості. Наявні документи зосереджені на оцінці ризику падінь, керуванні транспортом при деменції, діагностиці когнітивних порушень.

Слабкість має важливе значення для клінічного ведення неврологічних пацієнтів. Її систематична оцінка повинна стати частиною рутинної практики, допомагаючи лікарям приймати зважені рішення щодо діагностики, терапії та довгострокового планування. З огляду на старіння населення та зростання хронічних неврологічних захворювань, інтеграція концепції слабкості в неврологію є критично важливою як для клінічної ефективності, так і для покращення якості життя пацієнтів.

ДЖЕРЕЛО: Medscape

На платформі Accemedin багато цікавих заходів! Аби не пропустити їх, підписуйтесь на наші сторінки! Facebook. Telegram. Viber. Instagram.