Медикаментозне лікування апендициту показало довгострокові ефективні результати

Більшість пацієнтів, які отримують антибіотики, а не хірургічне лікування апендициту, мають успішні віддалені результати, але деяким може знадобитися хірургічне втручання через 20 років.

МЕТОДОЛОГІЯ:

• Подальше спостереження за 292 пацієнтами, які брали участь у двох рандомізованих контрольованих дослідженнях, проведених у 1990-х роках Шведським національним реєстром пацієнтів
• Обидва дослідження розділили пацієнтів на дві групи: тих, хто переніс апендектомію, і тих, хто отримував лікування апендициту антибіотиками.
• Дослідники вивчили частоту рецидивів апендициту, які вимагали хірургічного втручання пізніше в житті.

Рекомендуємо переглянути семінар «Функціональні розлади травлення – топ звернень до лікаря первинної ланки. Алгоритм дії» від провідного фахівця Кожевіна Романа Володимировича.

ВИСНОВОК:

• 29% пацієнтів у неопераційній групі, які були успішно виписані під час початкового дослідження, зрештою прооперували.
• Деякі пацієнти, які спочатку отримували антибіотики, потребували хірургічного втручання через 20 років.
• 9,5% пацієнтів, які не проходили операцію, звернулися до хірургічної амбулаторії з приводу болю в животі, у порівнянні з 0,01% тих, хто переніс операцію

НА ПРАКТИЦІ:

«Більш ніж половина пацієнтів, які отримували безопераційне лікування, не мали рецидивів і уникали хірургічного втручання протягом приблизно двох десятиліть. Немає жодних доказів тривалого ризику безопераційного лікування, крім ризику рецидиву апендициту», — повідомляють автори.

ДЖЕРЕЛО:

Саймон Ітон, доктор філософії з Інституту дитячого здоров’я UCL Great Ormond Street у Лондоні, був відповідним автором дослідження, опублікованого сьогодні в Інтернеті в JAMA Surgery. Дослідження фінансувалося Центром біомедичних досліджень NIHR при лікарні Грейт Ормонд Стріт і Шведською дослідницькою радою.

ОБМЕЖЕННЯ:

Дані були ретроспективними, тому дослідники не могли відстежити, як обставини та характеристики пацієнтів змінювалися з часом. Більшість пацієнтів були чоловіками, і дослідникам не вистачало результатів гістопатології для пацієнтів, для яких нехірургічне лікування спочатку було успішним, але яким пізніше знадобилася апендектомія. Вони також покладалися на діагностичні стандарти, які використовувалися в 1990-х роках, коли проводилися початкові дослідження; вони були менш складними та точними, ніж останні стандарти.