Клітинне походження аутоантитіл проти інтерферонів I типу при тяжкому COVID-19 та APS-1

Нейтралізувальні аутоантитіла до інтерферонів I типу здатні суттєво послаблювати противірусний захист організму та асоціюються з тяжчим перебігом вірусних інфекцій. Водночас механізми їх формування та клітинне походження залишаються недостатньо вивченими.

У новому дослідженні вивчали походження В-клітин, які продукують аутоантитіла до інтерферонів I типу, у пацієнтів із тяжким COVID-19 та аутоімунним поліендокринним синдромом 1 типу — генетичним захворюванням, що супроводжується порушенням імунної толерантності.

Аутоантитіла та В-клітини

Дослідники застосували високопродуктивне профілювання аутоантигенів, одноклітинне секвенування РНК та рецепторів В-клітин, а також функціональний аналіз отриманих антитіл.

У частини пацієнтів із тяжким COVID-19 виявили виражене зв’язування аутоантитіл із кількома інтерферонами I типу. Подібна реактивність спостерігалася і в пацієнтів з аутоімунним поліендокринним синдромом 1 типу. Аутоантитіла, здатні зв’язувати інтерферон-α2, виявляли як серед наївних В-клітин, так і серед клітин, які вже контактували з антигеном.

Проте антитіла, що реально нейтралізували дію інтерферонів, переважно походили з В-клітин пам’яті та атипових В-клітин. Це свідчить, що проста аутоімунна реактивність не обов’язково є патологічною, а набуття нейтралізувальних властивостей може відбуватися в процесі дозрівання В-клітин та афінної селекції.

Відмінності між захворюваннями

При тяжкому COVID-19 більшість нейтралізувальних аутоантитіл походила з В-клітин пам’яті. Водночас при аутоімунному поліендокринному синдромі 1 типу вони переважно формувалися з атипових В-клітин. Таким чином, попри подібну функціональну активність аутоантитіл, шляхи їх формування при цих станах відрізнялися.

При аутоімунному поліендокринному синдромі нейтралізувальні антитіла також мали більшу кількість соматичних мутацій, що відповідає тривалішому процесу афінного дозрівання на тлі хронічного порушення імунної толерантності. При тяжкому COVID-19 результати вказують на те, що частина патологічних аутоантитіл може походити з уже наявних антиген-досвідчених В-клітин, а не формуватися виключно de novo під час гострої інфекції.

Перегляньте записи:

Механізми нейтралізації

Функціональний та структурний аналіз показав, що нейтралізувальні аутоантитіла можна розподілити на три основні функціональні групи за ділянками зв’язування з інтерфероном-α2. Додаткове структурне моделювання дозволило виділити сім передбачуваних структурних підтипів антитіл.

Попри різне клітинне походження, антитіла в обох групах пацієнтів взаємодіяли з ділянками інтерферону, критичними для його зв’язування з рецепторами. У результаті блокувалася передача сигналу інтерферону та послаблювалася противірусна імунна відповідь.

Висновки

Аутоімунна реактивність до інтерферонів I типу може бути присутньою як у наївних, так і в антиген-досвідчених В-клітинах, однак патогенні нейтралізувальні аутоантитіла переважно формуються після подальшого дозрівання та відбору В-клітинних клонів.

При тяжкому COVID-19 і аутоімунному поліендокринному синдромі 1 типу ці антитіла мають різне клітинне походження, але зрештою можуть порушувати один і той самий ключовий механізм противірусного захисту — сигналінг інтерферонів I типу. Отримані дані поглиблюють розуміння механізмів формування патологічних аутоантитіл та можуть бути важливими для подальшого вивчення індивідуального ризику тяжких вірусних інфекцій.

ДЖЕРЕЛО: rupress

На платформі «Accemedin» багато цікавого! Аби не пропустити — підписуйтесь на наші сторінки! Facebook. Telegram. Viber. Instagram.