Довгострокова відповідь на інгібітори кальциневрину та виживаність нирок у дітей із генетичними подоцитопатіями

Генетичні подоцитопатії — група спадкових захворювань, при яких порушується структура або функція подоцитів — спеціалізованих клітин ниркових клубочків, що є важливою частиною фільтраційного бар’єра. Їх пошкодження може призводити до значної протеїнурії, нефротичного синдрому та поступового зниження функції нирок.

Особливо складною проблемою є генетично зумовлений стероїдорезистентний нефротичний синдром. Оскільки причиною захворювання є генетичне порушення, ефективність імуносупресивної терапії в таких пацієнтів тривалий час вважалася обмеженою.

Водночас у частини дітей під час лікування інгібіторами кальциневрину спостерігається зменшення протеїнурії. Раніше залишалося незрозумілим, наскільки довго може зберігатися така відповідь і чи пов’язана вона з кращим довгостроковим прогнозом функції нирок.

У новому багатонаціональному дослідженні проаналізували дані 136 дітей віком від 0 до 18 років із генетичними подоцитопатіями, які отримували терапію інгібіторами кальциневрину щонайменше протягом трьох місяців. Пацієнтів спостерігали у 34 центрах дитячої нефрології різних країн. Медіана періоду від початку терапії до завершення спостереження або початку нирковозамісної терапії становила 42,1 місяця.

Основні результати

Через 6 місяців після початку лікування щонайменше часткову відповідь на терапію мали 28% дітей. Наприкінці періоду спостереження щонайменше часткова відповідь зберігалася у 22% пацієнтів.

Дітей також розподілили залежно від характеру відповіді протягом усього періоду спостереження:

• 71% не продемонстрували відповіді на терапію;
• 11% мали відповідь, яка згодом не збереглася;
• 18% мали стійку відповідь на лікування.

У пацієнтів, які досягли хоча б часткової відповіді протягом перших шести місяців, співвідношення білок/креатинін у сечі надалі залишалося значно нижчим, ніж у дітей, які на лікування не відповіли. Це важливо, оскільки тривала виражена протеїнурія є одним із факторів, пов’язаних із прогресуванням ураження нирок. Найважливіші результати стосувалися ниркової виживаності, тобто збереження функції нирок без розвитку ниркової недостатності. Діти як зі стійкою, так і з тимчасовою відповіддю на лікування мали кращий нирковий прогноз порівняно з пацієнтами, які взагалі не відповіли на терапію.

Особливо показово, що жодна дитина зі стійкою відповіддю не досягла ниркової недостатності протягом періоду спостереження, який у цій групі становив медіану 42 місяці, з міжквартильним діапазоном 19–62 місяці. Навіть у дітей, у яких початкова відповідь на терапію згодом була втрачена, прогноз залишався кращим, ніж у пацієнтів без відповіді. У групі з нестійкою відповіддю ризик розвитку ниркової недостатності був приблизно на 92% нижчим, ніж серед дітей, які не відповіли на лікування.

Таким чином, навіть тимчасове зменшення протеїнурії може бути маркером сприятливішого перебігу захворювання. Результати також ставлять під сумнів уявлення про те, що відповідь на інгібітори кальциневрину при генетичних подоцитопатіях обов’язково є короткочасною і не впливає на довгостроковий прогноз. У частини дітей ефект може зберігатися протягом кількох років.

Перегляньте записи:

Практичне значення

Отримані дані можуть мати значення для ведення дітей із генетичними подоцитопатіями, оскільки генетично підтверджена причина захворювання не обов’язково означає повну відсутність відповіді на терапію цього класу.

Результати підтримують можливість розгляду пробного курсу інгібіторів кальциневрину в окремих пацієнтів та продовження лікування у тих дітей, які демонструють клінічно значуще зменшення протеїнурії. Водночас ці результати не означають, що така терапія повинна призначатися всім дітям із генетичними подоцитопатіями.

Дослідження було ретроспективним, а не рандомізованим клінічним випробуванням. Тому встановлений зв’язок між відповіддю на лікування та кращою нирковою виживаністю не доводить, що саме терапія безпосередньо спричинила покращення довгострокового прогнозу.

Крім того, генетичні подоцитопатії є неоднорідною групою захворювань: різні генетичні варіанти можуть по-різному впливати на клінічний перебіг і ймовірність відповіді на лікування.

Інгібітори кальциневрину також потребують ретельного моніторингу через можливі небажані ефекти, зокрема потенційний вплив на функцію нирок. Тому рішення про початок або продовження терапії має прийматися індивідуально дитячим нефрологом з урахуванням генетичного діагнозу, вираженості протеїнурії, функції нирок та відповіді на лікування.

Таким чином, дослідження показало, що приблизно кожна п’ята дитина з генетичною подоцитопатією може мати стійку відповідь на терапію інгібіторами кальциневрину, а така відповідь асоціюється з кращим довгостроковим збереженням функції нирок. Результати підкреслюють необхідність індивідуального підходу та оцінки фактичної клінічної відповіді, а не відмови від терапії лише через встановлення генетичної причини захворювання.

ДЖЕРЕЛО: Kidney-international

На платформі Accemedin багато цікавих заходів! Аби не пропустити їх, підписуйтесь на наші сторінки! Facebook. Telegram. Viber. Instagram.