П’яте універсальне визначення інфаркту міокарда: що змінилося у 2026 році

У European Heart Journal опубліковано п’яте універсальне визначення інфаркту міокарда 2026 року — спільний консенсусний документ ESC, ACC, AHA та WHF. Його мета — зробити діагноз інфаркту міокарда більш клінічно зрозумілим, узгодженим із патофізіологією та придатним для практичного застосування в різних медичних системах.

Головна зміна — відхід від попередньої числової класифікації інфаркту міокарда на типи 1, 2, 3, 4 і 5. Натомість запропоновано нову клінічну класифікацію, яка поділяє інфаркт міокарда на три основні категорії: первинний, вторинний і пов’язаний із процедурою.

Нова класифікація інфаркту міокарда

Первинний інфаркт міокарда виникає спонтанно через гостру коронарну патологію. Найчастіше йдеться про атеротромбоз, але до цієї категорії також віднесено спонтанну дисекцію коронарної артерії, коронарну емболію, вазоспазм, рестеноз, тромбоз стента або неспроможність шунта, якщо це сталося більш ніж через 30 днів після втручання. Такий підхід має допомогти не пропустити гостру коронарну патологію та точніше визначити її механізм.

Вторинний інфаркт міокарда розглядають тоді, коли ішемія та ушкодження міокарда виникають не через первинну гостру коронарну подію, а на тлі іншого гострого стану, що спричиняє дисбаланс між потребою міокарда в кисні та його доставкою. До таких станів можуть належати тахіаритмія, тяжка гіпертензія, гіпотензія, гіпоксія, анемія або інші гострі клінічні ситуації.

Інфаркт міокарда, пов’язаний із процедурою, визначають як інфаркт, що виникає внаслідок ускладнення кардіальної процедури протягом 30 днів після її проведення. Йдеться як про черезшкірні втручання, так і про кардіохірургічні операції. Нові критерії однаково застосовуються до різних типів кардіальних процедур і більше не спираються лише на порогові значення тропоніну.

Чому це важливо

Попередня класифікація іноді була складною для однакового застосування в клінічній практиці, особливо коли ушкодження міокарда виникало на тлі іншої гострої хвороби або після кардіального втручання. Нова модель має допомогти краще відрізняти справжній інфаркт міокарда від гострого чи хронічного ушкодження міокарда без інфаркту.

Окремий акцент зроблено на тому, що підвищений тропонін сам по собі не завжди означає інфаркт міокарда. Тропонін потрібно інтерпретувати разом із клінічною картиною, анамнезом, фізикальним обстеженням, ЕКГ та, за потреби, результатами візуалізації серця або коронарних артерій.

Гостре та хронічне ушкодження міокарда

Документ уточнює критерії гострого та хронічного ушкодження міокарда. Гостре ушкодження потребує клінічної оцінки для визначення причини та з’ясування, чи є ознаки ішемії. Якщо ішемія підтверджується, необхідна подальша оцінка для підтвердження або виключення інфаркту міокарда.

Хронічне ушкодження міокарда розглядають тоді, коли два або більше значень серцевого тропоніну I або T перевищують 99-й процентиль у стабільному клінічному стані. Причиною можуть бути структурні захворювання серця, хронічна серцева недостатність, гіпертензія, хронічна хвороба нирок, кардіоміопатії або інші стани.

Роль тропоніну та ЕКГ

Серцевий тропонін залишається ключовим біомаркером для діагностики ушкодження міокарда. Водночас у новому документі підкреслено важливість використання статево-специфічних 99-х процентилів для тропоніну, оскільки це може зменшити ризик недодіагностики ушкодження міокарда та інфаркту у жінок.

12-відведень ЕКГ залишається основним інструментом швидкої оцінки пацієнтів із підозрою на інфаркт міокарда, особливо для виявлення гострої коронарної оклюзії, коли потрібне негайне відновлення кровотоку.

Інші важливі уточнення

У документі також оновлено підхід до MINOCA. Тепер цей термін визначено як ушкодження міокарда за відсутності обструктивного ураження коронарних артерій, що підкреслює його роль як робочого, а не остаточного діагнозу.

Окрему увагу приділено безсимптомному або нерозпізнаному інфаркту міокарда, діагностиці інфаркту після раптової смерті, складним клінічним ситуаціям, інтерпретації тропоніну при хронічній хворобі нирок, серцевій недостатності, критичних станах, некардіальних операціях та кардіоонкології.

Також документ узгоджує класифікацію інфаркту міокарда з ICD-11. Уперше коди ICD-11 для гострого інфаркту міокарда розрізняють STEMI та NSTEMI, а додаткові коди дають змогу відображати основний механізм первинного, вторинного або процедурно пов’язаного інфаркту.

Перегляньте запис:

Практичне значення

Нова класифікація може допомогти лікарям точніше визначати причину ушкодження міокарда, уникати надмірного або неправильного встановлення діагнозу інфаркту та краще обирати подальшу тактику обстеження й лікування.

Особливо важливим є розмежування між:

• первинним інфарктом міокарда через гостру коронарну патологію;
• вторинним інфарктом на тлі іншого гострого стану;
• процедурно пов’язаним інфарктом;
• гострим або хронічним ушкодженням міокарда без підтвердженого інфаркту.

Такий підхід має значення не лише для клінічної практики, а й для статистики, кодування, реєстрів, клінічних досліджень, реабілітації та вторинної профілактики.

ДЖЕРЕЛО: academic.oup.com

На платформі Accemedin багато цікавого! Аби не пропустити — підписуйтесь на наші сторінки! Facebook. Telegram. Viber. Instagram.