Депресія: новий український стандарт визначає алгоритми діагностики, лікування та оцінки суїцидального ризику

Проєкт нового Стандарту медичної допомоги «Депресія (первинна та спеціалізована медична допомога)» пропонує чіткішу модель маршрутизації пацієнта — від раннього виявлення на первинній ланці до підтвердження діагнозу та лікування психіатром.

Основний акцент зроблено на безперервності допомоги, командній роботі та своєчасному виявленні станів, які можуть призводити до хронізації, рецидивів або суїцидальної поведінки.

Першим місцем виявлення депресії мають залишатися сімейний лікар і педіатр. Підставою для оцінки психоемоційного стану можуть бути не лише скарги на пригнічений настрій, а й:

• ангедонія;
• тривала тривожність;
• незрозумілі соматичні симптоми;
• погіршення повсякденного функціонування.

Для первинного скринінгу достатньо двох запитань: чи відчував пацієнт пригніченість або безнадію та чи втрачав інтерес до звичних занять протягом останнього місяця. Для подальшої оцінки можуть застосовуватися валідовані шкали: PHQ-9 або HADS у дорослих та MFQ у дітей.

Підозра на депресивний розлад потребує клінічної верифікації. Ключовим орієнтиром є наявність щонайменше 5 із 9 основних симптомів протягом не менше 2 тижнів із суттєвим порушенням функціонування.

До основних симптомів належать:

• депресивний настрій;
• втрата інтересу або задоволення;
• зміни апетиту чи маси тіла;
• порушення сну;
• психомоторні зміни;
• втомлюваність;
• почуття провини або нікчемності;
• труднощі концентрації;
• повторювані думки про смерть або суїцид.

Водночас необхідно виключити соматичні захворювання, вплив психоактивних речовин і реакції на гострий стрес.

Коли потрібен психіатр

Зона відповідальності психіатра починається з підтвердження діагнозу, визначення тяжкості депресивного розладу та оцінки ризиків. Спеціалізоване обстеження включає оцінку соматичних симптомів, супутньої тривоги, можливого посттравматичного стресового розладу та патопсихологічне дослідження.

Особливе значення має пряме запитання про суїцидальні думки. Високий ризик за Колумбійською шкалою оцінки тяжкості суїцидальних тенденцій (C-SSRS) є підставою для негайної госпіталізації або посиленого нагляду.

Перегляньте запис:

Направлення до психіатра також потрібне за наявності:

• психотичних симптомів;
• високих показників за шкалами MADRS або HAM-D;
• високого суїцидального ризику;
• недостатньої відповіді на первинні втручання.

​​​​​​​Лікування та спостереження

Для більшості пацієнтів переважною залишається амбулаторна допомога з поєднанням психосоціальних, психотерапевтичних та, за показаннями, медикаментозних методів. Під час кожного контакту рекомендовано оцінювати не лише загальну динаміку настрою, а й когнітивні, вегетативні, психомоторні та безпекові симптоми.

Стаціонарне лікування передбачене насамперед у разі:

• високого суїцидального ризику;
• психотичних проявів;
• тяжкого психомоторного збудження або ступору;
• значних розладів сну;
• відмови від їжі;
• потреби одночасного лікування тяжкої соматичної патології.

Особливості у дітей і підлітків

У дітей і підлітків депресивний епізод може мати нетиповий перебіг. Замість очевидно пригніченого настрою можуть переважати:

• дратівливість;
• агресивність;
• соматичні скарги;
• зниження успішності;
• проблеми у взаєминах.

Остаточна діагностика у цій віковій групі належить дитячому психіатру. Легкі епізоди можуть вестися амбулаторно сімейним лікарем або педіатром. За наявності суїцидальних думок, тяжкого перебігу або неефективності лікування необхідне невідкладне звернення за спеціалізованою допомогою.

СТАНДАРТ

ДЖЕРЕЛО: health-ua.com

На платформі Accemedin багато цікавого! Аби не пропустити — підписуйтесь на наші сторінки! Facebook. Telegram. Viber. Instagram.