Порушення функції щитовидної залози під час вагітності часто нормалізуються без лікування

Нове дослідження показало, що в більшості вагітних із початково виявленим субклінічним гіпотиреозом або ізольованою гіпотироксинемією показники функції щитовидної залози надалі хоча б один раз самостійно поверталися до норми. Явний гіпотиреоз розвинувся лише приблизно у 2% учасниць.

Одноразове відхилення рівня тиреотропного гормону або вільного тироксину на ранніх термінах вагітності не завжди означає стійке порушення функції щитовидної залози. У значної частини вагітних лабораторні показники можуть нормалізуватися під час подальшого спостереження навіть без призначення левотироксину.

Про це свідчать результати вторинного аналізу двох багатоцентрових рандомізованих досліджень, опубліковані в журналі Obstetrics & Gynecology.

Дослідники проаналізували природний перебіг субклінічного гіпотиреозу та ізольованої гіпотироксинемії у вагітних, які були рандомізовані до груп плацебо й не отримували гормонального лікування.

Що досліджували

До аналізу включили 580 вагітних із порушеннями функції щитовидної залози, виявленими до 20-го тижня вагітності у 15 медичних центрах США.

У 326 учасниць діагностували субклінічний гіпотиреоз. Його визначали як рівень тиреотропного гормону 4,0 мМО/л або вище за нормального рівня вільного тироксину в межах 0,86–1,9 нг/дл.

Ще 254 вагітні мали ізольовану гіпотироксинемію — нормальний рівень тиреотропного гормону від 0,08 до 3,99 мМО/л у поєднанні зі зниженим рівнем вільного тироксину нижче 0,86 нг/дл.

Учасницям щомісяця визначали рівні тиреотропного гормону та вільного тироксину. Жінки із субклінічним гіпотиреозом пройшли в середньому п’ять повторних досліджень, а учасниці з гіпотироксинемією — чотири.

Медіанний термін вагітності на момент початкового обстеження становив приблизно 10,4 тижня у групі субклінічного гіпотиреозу та 13,1 тижня у групі гіпотироксинемії.

Основною метою було визначити, як часто після первинного відхилення хоча б один наступний аналіз функції щитовидної залози ставав нормальним. Окремо оцінювали частоту прогресування до явного гіпотиреозу та вплив антитіл до тиреопероксидази на динаміку лабораторних показників.

У більшості жінок показники хоча б один раз нормалізувалися

Серед вагітних із субклінічним гіпотиреозом принаймні один нормальний результат подальшого дослідження отримали 289 із 326 учасниць, або 88,7%.

У групі ізольованої гіпотироксинемії нормалізацію хоча б одного наступного аналізу зафіксували у 156 із 254 жінок, або 61,4%.

Отже, стійкі відхилення протягом усієї вагітності спостерігалися лише у меншої частини учасниць. Особливо часто показники поверталися до норми у жінок із початково підвищеним тиреотропним гормоном за нормального вільного тироксину.

Водночас наявність хоча б одного нормального результату не обов’язково означала, що всі наступні показники залишалися нормальними. Дослідження демонструє варіабельність лабораторних значень упродовж вагітності, а не остаточне виключення тиреоїдного порушення після одного контрольного аналізу.

Явний гіпотиреоз розвивався рідко

Прогресування до явного гіпотиреозу було нечастим в обох групах.

Серед учасниць із субклінічним гіпотиреозом він розвинувся у восьми з 326 жінок, або у 2,5%.

У групі ізольованої гіпотироксинемії явний гіпотиреоз виявили у п’яти з 254 учасниць, або у 2%.

Таким чином, початкове незначне відхилення показників функції щитовидної залози нечасто прогресувало до вираженого гормонального дефіциту протягом цієї ж вагітності.

Роль антитіл до тиреопероксидази

Позитивний результат тестування на антитіла до тиреопероксидази впливав на швидкість нормалізації показників у жінок із субклінічним гіпотиреозом.

У тиреопероксидазопозитивних учасниць перший нормальний результат функції щитовидної залози з’являвся пізніше. Відношення ризиків становило 0,66, що вказувало на меншу ймовірність швидкої нормалізації порівняно з жінками без антитіл.

Натомість у групі ізольованої гіпотироксинемії статус антитіл до тиреопероксидази не мав статистично значущого зв’язку з часом до нормалізації показників.

Ці результати підтверджують, що наявність тиреоїдної автоімунності може бути маркером більш стійкого підвищення тиреотропного гормону під час вагітності.

Вік і термін вагітності також мали значення

У жінок з ізольованою гіпотироксинемією старший материнський вік асоціювався з довшим часом до першого нормального аналізу.

Подібний зв’язок спостерігали і при пізнішому терміні вагітності на момент первинного обстеження. Що пізніше було виявлено зниження вільного тироксину, то повільніше показники надалі поверталися до нормального діапазону.

У групі субклінічного гіпотиреозу основним фактором, пов’язаним із тривалішим збереженням порушень, залишався позитивний статус антитіл до тиреопероксидази.

Чому показники можуть змінюватися під час вагітності

Вагітність супроводжується значними фізіологічними змінами функції щитовидної залози.

У першому триместрі зростає рівень хоріонічного гонадотропіну людини, який має структурну подібність до тиреотропного гормону та може стимулювати рецептори щитовидної залози. У результаті рівень тиреотропного гормону часто тимчасово знижується.

Одночасно змінюється концентрація тироксинзв’язувального глобуліну, збільшується потреба в тиреоїдних гормонах, змінюється їхній периферичний метаболізм і трансплацентарний транспорт.

Через ці процеси лабораторні значення тиреотропного гормону та вільного тироксину можуть коливатися залежно від терміну вагітності, методу дослідження, референтних меж лабораторії та індивідуальних особливостей пацієнтки.

Саме тому оцінка функції щитовидної залози під час вагітності потребує використання гестаційно-специфічних референтних діапазонів і, за необхідності, повторного тестування.

Чи означають результати, що лікування не потрібне

Автори застерігають, що ранній скринінг із негайним призначенням терапії після одного незначно відхиленого результату може призводити до лікування жінок, у яких показники надалі нормалізувалися б самостійно.

Водночас дослідження не доводить, що субклінічний гіпотиреоз під час вагітності ніколи не потрібно лікувати.

Рішення про терапію має враховувати не лише одне значення тиреотропного гормону або вільного тироксину, а й сукупність факторів:

термін вагітності, вираженість відхилення, наявність антитіл до тиреопероксидази, попередній гіпотиреоз, лікування безпліддя, анамнез невиношування вагітності, клінічні симптоми, захворювання щитовидної залози та результати повторних досліджень.

Особливої уваги потребують жінки з високим рівнем тиреотропного гормону, зниженим вільним тироксином, позитивними антитілами до тиреопероксидази або раніше встановленим захворюванням щитовидної залози.

Отже, результати підтримують не відмову від лікування, а більш виважений підхід до підтвердження стійкості порушення перед початком терапії в клінічно стабільних випадках.

Обмеження дослідження

Аналіз мав кілька важливих обмежень.

Дослідники не мали даних про рівні хоріонічного гонадотропіну людини, який може суттєво впливати на тиреотропний гормон, особливо на 8–12-му тижнях вагітності.

Гестаційний вік на момент скринінгу також відрізнявся між групами. Жінок із субклінічним гіпотиреозом обстежували в середньому раніше, ніж учасниць із гіпотироксинемією.

Крім того, аналіз включав лише учасниць із груп плацебо двох попередніх клінічних досліджень. Це дозволило простежити природну динаміку показників без лікування, але могло обмежити можливість перенесення результатів на всіх вагітних із тиреоїдними порушеннями.

Критерії субклінічного гіпотиреозу та гіпотироксинемії також ґрунтувалися на визначених у дослідженні лабораторних порогах і конкретній аналітичній системі. В інших лабораторіях і рекомендаціях референтні межі можуть відрізнятися.

Практичне значення

Дослідження показує, що незначні лабораторні порушення функції щитовидної залози під час вагітності нерідко є нестійкими.

У 88,7% жінок із субклінічним гіпотиреозом та у 61,4% із гіпотироксинемією хоча б один наступний аналіз повертався до нормального діапазону без гормонального лікування.

Явний гіпотиреоз розвивався лише приблизно у 2% учасниць.

Для клінічної практики це підкреслює важливість правильної інтерпретації аналізів з урахуванням терміну вагітності, статусу антитіл до тиреопероксидази та динамічного спостереження.

Одноразове відхилення не завжди означає стійке захворювання, однак нормалізація показників також не скасовує необхідності подальшого контролю у пацієнток із факторами ризику.

ДЖЕРЕЛО: Medscape

На платформі Accemedin багато цікавих заходів! Аби не пропустити їх, підписуйтесь на наші сторінки! Facebook. Telegram. Viber. Instagram.