Клінічні рекомендації щодо міжтілового спондилодезу на попереково-крижовому рівні

Міжтіловий спондилодез попереково-крижового відділу широко застосовують при дегенеративних захворюваннях хребта та спондилолістезі. Одним із ключових питань залишається вибір хірургічного доступу та забезпечення правильного сегментарного лордозу, оскільки недостатня корекція може підвищувати навантаження на сусідні сегменти й погіршувати довгострокові результати.

Новий огляд шести клінічних досліджень із формуванням експертних рекомендацій порівняв основні варіанти міжтілового спондилодезу в ділянці L4–S1, зокрема передній поперековий міжтіловий спондилодез (ALIF) та трансфорамінальний поперековий міжтіловий спондилодез (TLIF).

International Trauma Ortho Forum 2027 (ITOF 2027) 
встигніть придбати квиток за найнижчою ціною

Основні рекомендації

Дані свідчать, що ALIF може забезпечувати більшу корекцію сегментарного та регіонарного лордозу, особливо коли необхідно суттєво відновити сагітальний профіль попереково-крижового відділу. В одному з досліджень у пацієнтів після спондилодезу L4–S1 збільшення сегментарного лордозу становило близько 6,5° після ALIF проти 1,3° після TLIF. Також після переднього доступу рідше спостерігали захворювання суміжного сегмента та повторні операції.

При спондилолістезі L5–S1 передній підхід також забезпечував більш виражене відновлення висоти міжхребцевого диска та лордозу порівняно з TLIF. Водночас обидва методи можуть покращувати біль і функціональний стан, тому вибір залежить від анатомії, необхідної величини корекції та індивідуального хірургічного ризику.

Якщо застосовують задній трансфорамінальний доступ, експерти рекомендують приділяти особливу увагу технічним прийомам, які допомагають досягти достатнього лордозу. До них можуть належати остеотомія, компресійні маневри та оптимальне розташування міжтілового імпланта. Проспективне дослідження 50 пацієнтів показало, що додаткові інтраопераційні коригувальні маневри забезпечували приблизно 5,6° додаткової корекції сегментарного лордозу після встановлення міжтілового імпланта. Однак доказова база для цього підходу залишається обмеженою.

Чи потрібна додаткова задня фіксація

Окреме питання стосується необхідності додавати задню фіксацію до переднього спондилодезу. У великому аналізі 1377 операцій частота повторного втручання через незрощення через 5 років становила близько 2,4% після ізольованого ALIF проти 0,5% після ALIF із додатковою задньою фіксацією.

Додаткова фіксація знижувала ризик повторної операції через незрощення, однак збільшувала тривалість операції та перебування в стаціонарі. Тому ізольований передній спондилодез може залишатися прийнятним варіантом для ретельно відібраних пацієнтів із доброю якістю кісткової тканини та мінімальною нестабільністю.

При істмічному спондилолістезі ситуація інша. Аналіз понад 1000 пацієнтів показав вищий ризик повторних операцій після ізольованого переднього спондилодезу порівняно з комбінованими підходами або заднім міжтіловим спондилодезом. Тому для таких пацієнтів експерти схиляються до міжтілового спондилодезу із додатковою стабілізацією.

Основний висновок рекомендацій полягає в тому, що сегментарне вирівнювання важливе навіть при коротких спондилодезах L4–S1.

Передній доступ доцільно розглядати, коли необхідна значна корекція лордозу. TLIF також може забезпечувати належний результат, однак може потребувати додаткових технічних прийомів для відновлення сагітального профілю.

При виборі операції необхідно враховувати:

• ступінь необхідної корекції лордозу;
• стабільність сегмента;
• якість кісткової тканини;
• наявність істмічного спондилолістезу;
• ризик незрощення;
• загальний стан пацієнта та можливі ускладнення конкретного доступу.

Важливо, що рекомендації мають переважно умовний характер. Значна частина включених досліджень була ретроспективною, мала невеликі вибірки або потенційні фактори змішування. Тому жоден із підходів не слід вважати універсально найкращим для всіх пацієнтів.

Таким чином, сучасні дані підтримують індивідуальний вибір техніки міжтілового спондилодезу, з особливою увагою до відновлення сегментарного лордозу. Передній підхід може мати перевагу при необхідності значної корекції, тоді як потреба в додатковій задній фіксації залежить від стабільності, якості кістки та ризику незрощення.

ДЖЕРЕЛО: pubmed

На платформі Accemedin багато цікавого! Аби не пропустити — підписуйтесь на наші сторінки! Facebook. Telegram. Viber. Instagram.