Блокування єдиного рецептора послабило запалення після травми мозку

Черепно-мозкова травма (ЧМТ) запускає виражену нейрозапальну реакцію, яка може тривати тривалий час після первинного ушкодження та сприяти подальшому пошкодженню мозкової тканини.

Одним із можливих механізмів такого запалення є активація P2X7-рецептора — пуринергічного рецептора, який бере участь у роботі мікроглії та вивільненні прозапальних цитокінів.

У новому дослідженні науковці перевірили, чи здатне блокування P2X7-рецептора пригнічувати запальну реакцію безпосередньо в людських клітинах та тканині головного мозку. Для цього використовували дві моделі: клітини, подібні до мікроглії, отримані з моноцитів людини, та зрізи мозкової тканини, отриманої під час нейрохірургічних втручань.

Основні результати

Активація P2X7-рецептора спричиняла дозозалежне підвищення вивільнення прозапальних цитокінів IL-1β та IL-18.

Застосування селективних антагоністів P2X7-рецептора пригнічувало цю реакцію. Подібний ефект спостерігали також при блокуванні інфламасоми NLRP3 або ферменту каспази-1, що підтверджує їхню участь у механізмі P2X7-залежного запалення. У зрізах людської мозкової тканини активація P2X7-рецептора також посилювала вивільнення низки прозапальних медіаторів. Селективне блокування рецептора зменшувало цей ефект у фармакологічно релевантних концентраціях.

Таким чином, результати підтверджують, що P2X7-рецептор є важливою ланкою нейрозапалення в людській мозковій тканині, а його блокування може зменшувати патологічну прозапальну відповідь.

Перегляньте запис:

Практичне значення

Отримані дані підтримують ідею, що P2X7-рецептор може стати перспективною терапевтичною мішенню при черепно-мозковій травмі. Нейрозапалення виникає вже в перші години після травми та може сприяти вторинному ушкодженню мозку. Тому фармакологічне пригнічення P2X7-залежного запального каскаду потенційно може допомогти обмежити подальше пошкодження тканини.

Подібний механізм також може бути актуальним для інших захворювань, у яких важливу роль відіграє нейрозапалення, зокрема розсіяного склерозу, епілепсії, нейродегенеративних захворювань та деяких психічних розладів.

Водночас дослідження не оцінювало ефективність такого лікування безпосередньо у пацієнтів із ЧМТ. Результати отримані в лабораторних моделях із використанням людських клітин і мозкової тканини, тому необхідні клінічні випробування для визначення безпеки та реальної користі P2X7-антагоністів у пацієнтів.

 ДЖЕРЕЛО: academic

На платформі Accemedin багато цікавого! Аби не пропустити — підписуйтесь на наші сторінки! Facebook. Telegram. Viber. Instagram.