Гостре клітинне відторгнення після трансплантації серця: валідація транскриптомного біомаркера HEARTBiT

Гостре клітинне відторгнення залишається одним із важливих ускладнень після трансплантації серця, причому ризик особливо високий протягом перших 60 днів після операції.

Стандартним методом контролю залишається ендоміокардіальна біопсія, однак процедура є інвазивною. Тому дослідники перевірили ефективність мінімально інвазивного 9-генного транскриптомного біомаркера, що аналізує зміни експресії генів у крові та може допомагати виявляти гостре клітинне відторгнення.

У проспективному багатоцентровому дослідженні взяли участь 117 дорослих реципієнтів серця. Діагностичну ефективність біомаркера оцінили під час 336 візитів, порівнюючи результати аналізу з даними ендоміокардіальної біопсії. Основною метою було визначити, наскільки точно аналіз виявляє помірне та тяжке гостре клітинне відторгнення — ≥2R.

Основні результати

Загальна діагностична точність біомаркера була помірно високою: площа під ROC-кривою (AUC) становила 0,78.

Його ефективність залишалася подібною незалежно від часу після трансплантації:

• протягом перших 60 днів — AUC 0,78;
• після 60-го дня — AUC 0,80.

При налаштуванні тесту на високу чутливість вона становила 89% у перші 60 днів та 100% у пізніший період. Специфічність при цьому становила 56% і 49% відповідно.

Дослідники також виявили, що показники транскриптомного аналізу могли починати зростати за кілька тижнів до того, як ознаки відторгнення ставали помітними під час гістологічного дослідження біоптату.

Додатковий аналіз серійних результатів показав потенційну користь відстеження змін біомаркера в динаміці для прогнозування подальшого розвитку гострого клітинного відторгнення. За оцінкою дослідників, використання такого підходу потенційно може дозволити уникнути понад половини планових контрольних ендоміокардіальних біопсій у правильно відібраних пацієнтів.

Результати свідчать, що аналіз експресії генів у крові може стати додатковим мінімально інвазивним інструментом для спостереження за пацієнтами після трансплантації серця, зокрема в ранній післяопераційний період. Водночас цей метод не замінює ендоміокардіальну біопсію в усіх клінічних ситуаціях. Його основна потенційна роль полягає у визначенні пацієнтів із низькою ймовірністю помірного або тяжкого гострого клітинного відторгнення та більш вибірковому проведенні інвазивних досліджень. 

ДЖЕРЕЛО: academic

На платформі Accemedin багато цікавого! Аби не пропустити — підписуйтесь на наші сторінки! Facebook. Telegram. Viber. Instagram.