МОЗ затвердило стандарти медичної допомоги при хронічній запальній демієлінізуючій полірадикулонейропатії

,

21.02.2023 виданий Наказ МОЗ України № 338 "Про затвердження Стандартів медичної допомоги «Хронічна запальна демієлінізуюча полірадикулонейропатія»".

Основні тези Стандартів:

• Хронічна запальна демієлінізуюча полірадикулонейропатія (ХЗДП) має варіабельні клінічні прояви, які можуть зустрітися в практиці лікаря будь-якої спеціальності, тому для своєчасної діагностики першочергове значення має вміння лікарів визначити ознаки враження периферійної нервової системи та скерувати до лікаря-невролога для встановлення діагнозу та призначення лікування. Провідними симптомами ХЗДП є поява прогресуючої або рецидивуючої слабкості м’язів та/або порушення чутливості у щонайменше двох кінцівках.
• У разі підозри на ХЗДП обов’язково проводиться клінічний огляд та електронейроміографія (ЕНМГ). При невідповідності діагнозу критеріям ХЗДП можуть бути застосовані додаткові методи діагностики: аналіз ЦСР, візуалізація (УЗД, МРТ), біопсія нерва. Позитивна реакція на специфічне лікування може бути одним із підтверджуючих критеріїв діагнозу ХЗДП.
• При сумнівному діагнозі та відсутності реакції на достовірно ефективну терапію ХЗДП, пацієнта слід скерувати до спеціалізованих закладів (або фахівців, що займаються ХЗДП), за необхідністю на консультацію до інфекціоніста, ревматолога, гематолога.
• Основними методами лікування ХЗДП залежно від форми є: кортикостероїди, внутрішньовенні імуноглобуліни та плазмаферез. Рівень доказовості ефективності лікування цими методами робить їх рівнозначними. Лікування рекомендовано розпочинати пацієнтам, перебіг хвороби яких призводить до інвалідизації.
• ХЗДП може мати прогресуючий та хвилеподібний перебіг з чергуванням періодів погіршення та поліпшення стану. У деяких випадках спостерігається гострий або підгострий розвиток, що може нагадувати синдром Гієна-Баре. При гострому розвитку захворювання рекомендована госпіталізація пацієнтів у зв’язку з вірогідністю розвитку вегетативної та дихальної недостатності.
• Пацієнти, що досягли клінічної ремісії і припинили терапію, продовжують перебувати під спостереженням та їх стан має оцінюватись кожні 6 місяців з метою виявлення можливого об’єктивного погіршення та необхідності повернення на терапію або додавання терапії другої лінії (азатіоприн, ритуксимаб).

Деталі Стандартів можна переглянути на сайті МОЗ.