Критерії встановлення інвалідності: затверджено відповідну настанову і методичні рекомендації

В Україні затверджено настанову та методичні рекомендації із застосування критеріїв встановлення інвалідності. Відповідний наказ видано 30 вересня 2026 року. Документи мають допомогти лікарям і експертним командам застосовувати єдині підходи під час оцінювання повсякденного функціонування людини. Вони діють у межах уже встановлених критеріїв і не змінюють та не розширюють підстави для встановлення інвалідності.

Основний принцип полягає в тому, що під час оцінювання враховують не лише діагноз, а насамперед те, наскільки захворювання або сукупність захворювань реально обмежують повсякденне життя людини.

Що саме оцінюватимуть

Експертна команда аналізує здатність людини до:

• самообслуговування;
• самостійного пересування;
• орієнтації;
• спілкування;
• навчання;
• контролю поведінки;
• трудової діяльності.

Також враховуються потреба у сторонній допомозі, використанні допоміжних засобів, вплив болю, втоми та інших симптомів на щоденне функціонування.

Настанова охоплює різні групи захворювань і станів, зокрема серцево-судинні, неврологічні, онкологічні, психічні, ендокринні захворювання, патологію опорно-рухового апарату, наслідки травм та інші стани.

Перегляньте записи:

Для кожної групи наведені орієнтири щодо:

• ступеня порушення функцій організму;
• рівня обмеження життєдіяльності;
• відповідних категорій Міжнародної класифікації функціонування;
• клінічних шкал і функціональних тестів;
• обстежень, які можуть використовуватися для підтвердження стану.

Водночас наявність певного діагнозу сама по собі не означає автоматичного встановлення конкретної групи інвалідності. Рішення повинно ґрунтуватися на індивідуальній оцінці фактичних функціональних обмежень людини.

При мультиморбідності оцінюють не кожне захворювання окремо, а їхній сукупний вплив на функціонування людини. Визначають найтяжчий стан, який найбільше обмежує життєдіяльність, а також враховують, чи інші захворювання додатково посилюють ці обмеження. Підсумковий ступінь обмеження визначається за найбільш вираженим стійким порушенням з урахуванням загального впливу всіх наявних станів.

Окремо наголошено, що не можна вимагати зайвих досліджень, якщо наявної медичної документації достатньо для об’єктивного оцінювання стану. Якщо виписка зі стаціонару, амбулаторна документація або консультативні висновки містять усі необхідні дані про діагноз і тяжкість порушень, цього може бути достатньо.

Додаткові лабораторні чи інструментальні дослідження мають призначатися лише тоді, коли без них неможливо обґрунтовано оцінити стан людини. Відсутність окремого рекомендованого тесту не повинна автоматично бути підставою для повернення направлення або відмови в оцінюванні.

Як проходить оцінювання

Процес передбачає кілька послідовних етапів:

1. формування електронного направлення;
2. перевірку повноти документів;
3. аналіз медичної інформації експертною командою;
4. безпосереднє оцінювання та інтерв’ю з людиною;
5. ухвалення рішення й оформлення відповідних документів.

При цьому експертна команда оцінює фактичний стан людини на момент проведення оцінювання. Відмова пацієнта від певного лікування або реабілітації сама по собі не є підставою для відмови у встановленні інвалідності чи встановлення нижчої групи.

Таким чином, нові рекомендації спрямовані на те, щоб встановлення інвалідності ґрунтувалося не лише на формальному діагнозі, а на реальному ступені стійких функціональних обмежень і тому, як вони впливають на повсякденне життя людини.

Настанова
Рекомендації

 ДЖЕРЕЛО: Український медичний часопис